Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів

Така інформація доводиться до відома споживачів виготівником (продавцем) у технічній документації, що додається до товарів, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Якщо ж надання недостовірної або неп інформації про товар та про виготівника спричинило придбання товару, який не має потрібних споживачеві властивостей, неможливість використання придбаного товару за призначенням споживач має право в установленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, а якщо це заподіяло шкоду життю, здоров'ю або майну споживача, він має право на її відшкодування у повному обсязі на підставі ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окремо в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів обумовлено, що продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, мають забезпечуватись інформацією про місце її походження. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 1996 р. № 1371 «Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів» товар, який реалізується в роздрібній торгівлі з 1 січня 1997 р. повинен мати на етикетках (упаковці) інформацію в доступній для сприйняття формі, викла­дену відповідно до законодавства про мови щодо загальної назви харчового продукту; маси; складу, в тому числі перелік використа­них у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійності; дати виготовлення; терміну придатності до споживання та умови зберігання; наймену­вання та адреси виготівника. Законом України «Про якість та без­пеку харчових продуктів і продовольчої сировини» передбачається в маркуванні зазначати ще більш повну інформацію про харчові продукти, яка має подаватися державною мовою України. Відповідно до ст. 7 цього Закону маркування має містити інфор­мацію про:

• загальну назву харчового продукту;

• номінальну кількість харчового продукту в установлених оди­ницях виміру;

• склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників;

• енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);

• дату виготовлення;

• строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання;

• умови зберігання;

• позначення нормативного документа для харчових продуктів вітчизняного виробництва;

• найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

• умови використання (якщо такі передбачені);

• відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;

• застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, як­що він не є дитячим харчуванням, а підстави для такого застережен­ня є;

• іншу інформацію, передбачену чинними в Україні норматив­ними документами, дія яких поширюється на певний харчовий про­дукт.

Такі вимоги є виправданими, адже продаж неякісних продоволь­чих товарів може завдати непоправної шкоди громадянам. Відповідно заборонено з 1 січня 1997 р. ввезення на територію Ук­раїни товарів, які не мають на етикетках та пакунках відомостей про товар українською мовою.

12.5. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів

До одного з фундаментальних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються. Суть його полягає в тому, що спо­живач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпеч­ними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середо­вища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гаран­тується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).

Але не всі товари, які реалізуються торгівельними підприємства­ми, мають сертифікати, що підтверджують їх безпечність для життя і здоров'я споживачів; велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торгівельну мережу.

Придбання споживачем товару неналежної якості призводить до небажаних негативних наслідків. Зокрема, споживач позбав­ляється комфорту, можливості користуватися річчю за призначен­ням. Використання речі з недоліками може призвести до заподіян­ня шкоди його життю, здоров'ю, майну тощо. У зв'язку з цим для нього першочергового значення набуває можливість якнайшвид­шого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінова­ний та добросовісний продавець (виготівник) може сам оператив­но усунути негативні наслідки придбання споживачем товару нена­лежної якості. До інших продавців необхідно вживати заходи при­мусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має вста­новлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього законодавством передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виготівників) та певний порядок задоволення вимог споживачів.

Законодавство України передбачає:

• цивільно-правову відповідальність (ст. 234 Цивільного кодек­су УРСР, ст. ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);

• адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення);

• фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»);

• кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-no купців.

Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Закон України «Про захист прав споживачів» (ч. 2 ст. 17) вста­новлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної това­рами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кож­ним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).

Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат робо­ти) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переда­ний за договором міни або оренди та ін.

Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки гро­мадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за до­говором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у ре­зультаті використання товару (результату роботи) його власником.

Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне вико­нання договірного зобов'язання спричинює для заподіювача шкоди чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушни­ка правові наслідки полягають у застосуванні до нього таких приму­сових санкцій: