Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів

а) правові основи державного нагляду за дотриманням стан­дартів, норм і правил суб'єктами підприємництва та відповідальність за їх порушення;

б) правові і економічні основи систем стандартизації і сер­тифікації, організаційні форми їх функціонування;

в) правові основи забезпечення в Україні єдності вимірювань за допомогою засобів вимірювань за зразками державних еталонів одиниць, тощо.

Відповідно до ст. 4 Декрету «Про стандартизацію і сер­тифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на:

- державні стандарти України; галузеві стандарти;

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

- технічні умови;

- стандарти підприємств.

Цим стандартам і мають відповідати товари, які перебувають в роздрібній торгівлі.

Як державні стандарти України застосовуються міждержавні стандарти і республіканські стандарти колишньої УРСР. Державні стандарти України розробляються і встановлюються, зокрема, на продукцію міжгалузевого призначення, на продукцію для населен­ня і народного господарства. Вони мають містити обов'язкові вимо­ги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища тощо.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію у разі відсут­ності державних стандартів України та у разі необхідності встанов­лення вимог, які підвищують чи доповнюють вимоги державних стандартів, а стандарти науково-технічних і інженерних товариств і спілок — у разі необхідності поширення результатів фундаменталь­них і прикладних досліджень (останні можуть використовуватись за добровільної згоди споживачів).

Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між по­стачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замов­ником) продукції, а стандарти підприємств розробляються на про­дукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Особливі вимоги висуваються до продовольчих товарів. Тому в Правилах продажу продовольчих товарів, затв. наказом Міністерст­ва зовнішніх економічних зв'язків України від 28 грудня 1994 р. № 237, міститься спеціальний розділ, в якому передбачено порядок за­стосування стандартів і технічних умов на продовольчі товари, адже споживання неякісних продуктів спричинює безпосередню загрозу здоров'ю та життю громадян.

Сьогодні ще зарано стверджувати, що в Україні вже створена ефективна система, яка перешкоджає потраплянню в торговельну мережу неякісних товарів, адже лише в 1992 р. було започатковано самостійну систему «технічного регулювання», яка включає стан­дартизацію та суміжні види діяльності (сертифікацію, метрологію, акредитацію). В основу національної системи технічного регулю­вання закладаються міжнародні принципи діяльності впливової Міжнародної організації із стандартизації (ISO), членом якої Ук­раїни стала ще в 1993 p., Європейських організацій CEN/CENELEC.

Крім нормативно-приписних гарантій, важливу роль у забезпе­ченні надходження у торгівельну мережу якісних товарів відіграють сертифікація та гарантії, які умовно можна назвати організаційни­ми (наприклад, ліцензування, патентування), інформаційними (на­приклад, маркування, штрихове кодування, рекламування), кон­трольно-запобіжними (контрольні перевірки якості, санітарні вимо­ги до умов продажу, зберігання тощо), правозахисними (санкції за порушення вимог законодавства щодо якості) заходами.

Сертифікація продукції може бути обов'язковою чи доб­ровільною. Держстандартом України затверджується перелік про­дукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, та визначаються стро­ки впровадження. Сертифікація передбачає перевірку і випробову­вання продукції для визначення її характеристик, а також подаль­ший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. В разі позитивного проходження випробувань компетентним органом видається сертифікат, і заявникові надається право маркувати про­дукцію спеціальним знаком відповідності.

Добровільна сертифікація може здійснюватися з ініціативи виготівника, продавця, споживача, органів державної виконавчої вла­ди, громадських організацій і окремих громадян на договірних умо­вах між заявником і органом із сертифікації на предмет відповідності продукції вимогам, не віднесеним до обов'язкових.

Отже, сертифікацію можна визначити як комплекс заходів спрямованих на встановлення відповідності продукції встановленим або ініційованим вимогам, про що видається відповідний сер­тифікат.

До створеної Держстандартом України системи УкрСЕПРО вхо­дить 131 орган сертифікації, 565 випробувальних лабораторій, 11 органів сертифікації систем якості1.

В основу побудови УкрСЕПРО закладені настанови та принци­пи міжнародних документів, прийнятих в рамках міжнародних інститутів ISO/1EC і ГАТТ/СОТ.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини» ніякий харчовий продукт (крім виготовленого для особистого споживання), продовольча си­ровина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, пе­редані на реалізацію, реалізовані або використані іншим чином без документального підтвердження їх якості та безпеки. Документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є:

1) сертифікати відповідності;

2) Державний реєстр харчових продуктів, продовольчої сирови­ни, супутніх матеріалів або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

3) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;

4) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.

Імпортні харчові продукти, продовольча сировина і супутні ма­теріали допускаються на митну територію України за умови вико­нання постачальником правил їх реєстрації та сертифікації (ст. 16 Закону).

Незважаючи на те, що сертифікація на відміну від стандарти­зації, безпосередньо не містить показників, яким має відповідати продукція, що виготовляється, вона сприяє встановленню фактич­ної якості виготовленої продукції, знижує можливість реалізації не­якісної продукції, дисциплінує суб'єкти підприємництва і, безпе­речно, виконує щодо споживача інформаційну функцію, повідомля­ючи про властивості товару. У зв'язку з цим потребує активізації си­стема заходів інформування споживачів стосовно характеристик тих товарів, які не відповідають вимогам стандартів та інших норматив­них документів України, що забезпечить вільний вибір товарів.

Об'єктивна інформація сприяє вибору покупцем якісного това­ру. Відповідно до ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» спо­живач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, що забезпечує можливість їх компетентного вибору. Така інформація про товари має містити: назви норматив­них документів, яким повинні відповідати товари; перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад, калорійність, вміст шкідливих для здоров'я речовин, порівняно із обов'язковими вимогами нормативних документів, і протипоказання щодо застосування; ціну та умови придбання; дату виготовлення; гарантійні зобов'язання виготівника; правила та умо­ви ефективного використання товарів; термін служби (придатності) товарів, відомості про необхідні дії споживача після його закінчен­ня, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; най­менування та адресу виготівника; відомості про сертифікацію, якщо вона є обов'язковою.