Загальна характеристика джерел трудового права

Важливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційо­ваного, а згодом повноправного члена ЄС. Вже згадувалось про затвердження Указом Президента України від 11 черв­ня 1998 p. Стратегії інтеграції України в Європейський Союз. Важливе місце у Європейському Союзі належить соціаль­ний політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийнят­тя у 1998 році Хартії основних соціальних прав трудящих. У цей час Хартія є основним документом, що визначає со­ціальну політику Співтовариства. Положення Хартії особ­ливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки в Преамбулі Хартії підкреслюються однакова важ­ливість як економічних, так і соціальних аспектів, їх збалан­сованість, передбачено, що "соціальний консенсус сприяє укріпленню конкурентоспроможності підприємств, усієї еко­номіки в цілому та створенню робочих місць, і це — основна умова поступального економічного розвитку" (Право Евро­пейского Союза: правовое регулирование торгового оборота:

Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капус­тина, проф. В. К. Пучинского. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. -С. 74-75).

В Хартії закріплено основні соціальні права трудящих Співтовариства — такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду і поліп­шення умов життя і праці, право на соціальний захист, про­фесійне навчання і охорону праці. Основними принципами міжнародного трудового права Хартія визнає рівне ставлен­ня до чоловіків і жінок у сфері трудових відносин, свободу об'єднань і право соціальних партнерів вести переговори й укладати колективні договори. Вона також містить розділ про інформації, консультації і участь трудящих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС містить директи­ви відносно статевої дискримінації з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при бан­крутствах та передачі компанії, договірні зобов'язання щодо отримання інформації (Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів:

Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998. — С. 258). Отже, необхідно поступово привести національне трудове законодавство у відповідність із європейськими стандартами.

До міжнародних актів як джерел трудового права нале­жать також двосторонні міжнародні договори: Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24. - С. 140), Угода між Уря­дом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №24. - С. 141)таін.

При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжна­родного права перед нормами національного законодавства. Згідно зі ст. 8-1 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встанов­лені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного догово­ру або міжнародної угоди. Це правило є обов'язковим і при вирішенні трудових спорів, але, на жаль, на практиці не зав­жди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.

Серед законів передусім необхідно назвати кодифікова­не джерело трудового права — Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 p. і введений в дію з 1 червня 1972 p. Кодекс складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. З 1987 p. майже на '/^ оновлені глави І, II, III, V, VI, IX. КЗпП доповнений главою ІІІ-А "Забезпечен­ня зайнятості вивільнюваних працівників", главою XVI-A "Трудовий колектив". До 236 статей з 265 чинного КЗпП внесені зміни і доповнення. Незважаючи на це, необхідним є прийняття нового кодифікованого закону, який належним чином врегулював би соціально-трудові відносини в нових умовах.

Як відомо, підготовлено проект нового Кодексу України про працю. Проте він має значні недоліки, які обговорювались у науковій літературі (див. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3. - С. 41-44; Кар­пенко Д., Хуторян Н. Особлива частина проекту Кодексу України про працю потребує удосконалення // Право України. — 1998. — №6. — С. 54—58; Пилипенко П. Окремі заува­ження до проекту Кодексу України про працю // Право України. — 1996. — №9. — С. 63—70). Головним недоліком мабуть є те, що проект не зорієнтований на ринкові відноси­ни, у ньому не знайшли відображення ті зміни у суспіль­них відносинах, які мають місце у реальному житті.

До речі, розробники проекту Цивільного кодексу Украї­ни у ст. 9 закріпили норму про те, що до відносин, які вини­кають у зв'язку з укладенням трудового договору, застосо­вуються положення даного кодексу, якщо ці відносини не врегульовані спеціальним законом. Така неправильна пози­ція авторів ще раз свідчить про необхідність розробки та прийняття Трудового кодексу, який би відповідав новим со­ціально-економічним відносинам, чітко закріплював предмет трудового права та сферу його дії.

Серед законів України, направлених на регулювання тру­дових відносин, слід назвати такі закони як "Про підприєм­ства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про зайнятість насе­лення" від 1 березня 1991 р., "Про основи соціальної захи­щеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р., "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., "Про колективні дого­вори і угоди" від 1 липня 1993 р., "Про основні засади соці­ального захисту ветеранів праці та інших громадян похило­го віку в Україні" від 16 грудня 1993 р., "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р., "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p., "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р., "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. та ін. Джерелами трудового права також є постанови Верховної Ради України, наприклад, постанова від 3 грудня 1998 р. "Про індексацію грошових доходів населення".

До підзаконних нормативно-правових актів, що регулю­ють працю працівників, необхідно віднести укази і розпо­рядження Президента України нормативного характеру, які видаються з різних питань регулювання суспільних відно­син у сфері праці на виконання Конституції і законів Украї­ни. Вони обов'язкові для виконання на території всієї дер­жави і не повинні суперечити Конституції і законам Украї­ни. Так, Указом Президента України №1258/98 від 17 лис­топада 1998 p. створена Національна служба посередництва і примирення і затверджено Положення про Національну службу посередництва і примирення (Праця і зарплата. — 1998. - №23. - Грудень).

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни також видаються з різних питань регулювання трудових суспільних відносин. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 p. №663 "Про норми відшкоду­вання витрат на відрядження в межах України та за кор­дон" (Праця і зарплата. — 1999. — №9. — Травень); поста­новою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 p. №492, від 3 жовтня 1997 p. №1100) затверджені Правила відшкодування власником підприємства, установи, Організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоро­в'я в зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.