Глобалізація світової економіки безумовно впливає на глобальний характер криміногенних процесів, “тінізацію” економіки і зміцнення її потужного джерела – організовану злочинність. З огляду на цю обставину, з середини 70-х р. за ініціативою Конгресу ООН з питань попередження злочинності її організовані прояви транснаціонального характеру стали предметом серйозної уваги міжнародні спільноти. З того часу постійно проводиться робота стосовно універсалізації відповідного понятійного апарату, розробляються проблеми ставлення до особи злочинця, напрацьовується міжнародна нормативно-правова база (рекомендації, конвенції і декларації) з питань боротьби з “відмиванням” доходів незаконного походження.
Аналіз наукових джерел та міжнародних правових актів з проблем боротьби зі злочинністю дозволяє виділити дві групи транснаціональних організованих злочинів, економіко-кримінологічний моніторинг яких дає можливість визначити притаманну їм структуру “відмивання” доходів незаконного походження. По-перше, це наднаціональні злочини, що посягають на інтереси людства у цілому; по-друге, злочини міжнаціонального характеру, що утворюють небезпеку для інтересів громадян чи організацій двох і більше країн.
До першої групи належать агресія, геноцид, екоцид та апартеїд. Вчинення зазначених видів злочинів супроводжується значним обсягом витрат, хоча у процесі їх реалізації не можна виключити як накопичення, так і “відмивання” капіталів незаконного походження. Прислів’я “Для кого – війна, а для кого – мати рідна” має пряме відношення саме до злочинів проти людства та незаконних доходів, що отримують певні національні і міжнародні кримінально-політичні угруповання у процесі вчинення наднаціональних злочинів.
Глобалізація світових криміногенних відносин зумовлює такі негативні наслідки вчинення злочинів другої категорії, які наближаються до першої категорії і суттєво впливають на розвиток останніх.
До другої класифікаційної групи організованих злочинних діянь Організація Об’єднаних Націй відносить посягання на різні соціально значимі інтереси громадян та організацій двох і більше країн – тероризм, наркобізнес, незаконний оборот зброї, військової техніки, радіоактивних речовин, ядерних матеріалів, людських органів, тканин для трансплантації, підробку грошей, “відмивання” коштів, здобутих злочинним шляхом, комп’ютерне шахрайство та ін.
Організація Об’єднаних Націй поділяє всі транснаціональні злочини на 17 видів. Крім вищенаведених, до них належать такі: крадіжки витворів мистецтва і предметів культури; крадіжки інтелектуальної власності; угон літальних апаратів; морське піратство; захоплення наземного транспорту; шахрайство зі страховкою; псевдобанкрутство; проникнення організованих злочинних формувань у легальний бізнес; корупція і підкуп громадських та партійних діячів, виборних осіб.
Такою є загальна класифікація транснаціональних злочинів, які доцільно поділити на підвиди за конкретним складом злочинів, способами і географією їх вчинення і т. ін. Фінансові махінації за складом злочину можна поділити на розкрадання, крадіжки, шахрайства з фінансовими ресурсами, ухилення від оподаткування та ін. Всі наведені підвиди фінансових шахрайств за класифікацією ООН і деякі конкретизовані нами є характерними як для України, так й для інших країн світу.
Загальна класифікація транснаціональної злочинності, розроблена ООН, наочно демонструє, як серйозно організована злочинність впливає на життя людей, окремі галузі економіки та світове господарство в цілому. Тому проблему боротьби з організованою злочинністю необхідно розглядати комплексно, у тому числі й через призму технологій “відмивання” доходів злочинного походження (далі – ДЗП) та “тіньового” капіталообороту, оскільки незаконні доходи є не тільки матеріальною базою для існування організованої злочинності, а й стимулом та засобом її саморегулятивного відтворення.
У контексті вищенаведеної кваліфікації видів злочинів, вчинюваних організованими угрупованнями, та доходів, отриманих від них, перший рівень класифікації доходів злочинного походження, що відображає технологію їх обороту і легітимізації, можна поділити на три види за наступними ознаками:
доходи, що отримуються готівкою (банкнотами та казначейськими білетами) за межами застосовування банківських розрахункових технологій, тобто, поза банківським оборотом;
доходи, що отримуються безготівковими коштами з використанням банків і легітимних банківських, кредитних та розрахункових технологій;
доходи, що отримуються як готівковими, так і безготівковими грошима або у вигляді речей, прав, дій, за допомогою товарообмінних (натурообмінних) операцій.
Такою є сучасна функціонально-відтворювальна структура доходів незаконного походження в Україні та інших країнах, що переходять від планових методів управління економікою до ринкових. У країнах зі сталою ринковою економікою обсяги готівкової маси грошей, що обертаються у формі банкнот, не перевищує 10 % від сукупної маси, яка знаходиться у платіжному обігу. У цих країнах основна маса грошових операцій (крім дрібних) здійснюється у вигляді безготівкових банківських електронних трансакцій через систему банківських розрахункових і міжбанківських кореспондентських рахунків. Це так звані “електронні” або “магнітні” гроші, що обертаються у платіжному обігу за допомогою електронних мереж та пластикових карток. Безготівкову структуру платіжного обороту зумовлено відповідною технічною і технологічною інфраструктурою існуючих форм платежів, які вже тривалий час здійснюються у цих країнах через комп’ютерні електронні мережі зв’язку, у банківських установах, на підприємствах торгівлі, при наданні послуг у фінансово-господарських структурах, пов’язаних із фінансовим обслуговуванням цивільного обігу речей, прав, дій.
Специфіка інфраструктури платіжного обороту України у зв’язку з незначним терміном переходу на систему електронних платежів зумовлює застосування переважно готівкових платіжних засобів (грошей). Звідси – “ . питома вага готівки в загальному обсязі грошової бази у грудні 1999 року зросла з 77,4 до 79,9 %” [1].
Значна маса готівкових грошей – банкноти і казначейські білети – тобто паперові гроші, свідчить про наявність більш широких можливостей для здійснення операцій щодо їх “відмивання”. Але у країнах з меншим обігом готівки теж існують причини і можливості для виникнення та розвитку феномена “відмивання” грошей незаконного походження. Якщо врахувати, що злочинні угруповання мають не тільки доступ до електронних платіжних систем, Інтернету, вони створюють і власні банки та інші підприємницькі структури (у тому числі й віртуальні – у системі Інтернету), то можливостей для “відмивання” коштів незаконного походження у сфері безготівкових розрахунків існує чимало. В Україні, наприклад, основні схеми накопичення і одночасного “відмивання” незаконних коштів здійснюються за допомогою псевдолегальних (тобто, завуальованих під легітимні) фіктивних безготівкових операцій із застосуванням електронних інформаційних систем і притаманних їм фінансових технологій у формі безготівкових коштів. Відповідно, інкасувати або здавати у банківську систему України незаконно отримані готівкові кошти (банкноти) є зайвим, оскільки вони користуються великим попитом для обслуговування глобалізованого “тіньового” економічного обороту, де засобами платежу є готівка. З іншого боку, якщо принести готівку в банк у дипломаті або портфелі, то з огляду на імовірні безготівкові протизаконні трансакції це може виявитися не дуже великою сумою. Більше того, їх переміщення пов’язане з труднощами фізичної доставки, а здача готівки в банк чи іншу кредитно-фінансову установу у великих обсягах привертає увагу сторонніх осіб, що може викликати підозру з боку відповідних державних органів і громадськості та спричинити затримання “на гарячому” з речовим доказом. Хоча сам факт “відмивання” ДЗП в Україні тривалий час не був криміналізованим, використання значної суми готівки може стати приводом для проведення заходів з боку правоохоронних органів щодо встановлення джерела її походження. Саме така ситуація привернула нашу увагу у 1993 р. до факту незаконного вивезення малим підприємством “Санчик ЛТД” 150 т “ветхих” грошей літаком ТУ-144 з Національного банку України [2]. Інша річ, коли завуальовані безготівкові електронні трансакції незаконно здобутих коштів у межах власне безготівкового капіталообороту можна здійснити за допомогою декількох маніпуляцій комп’ютера і з метою їх “відмивання” перемістити у будь-який регіон країни чи світу у значно більшому обсязі, не привертаючи уваги сторонніх осіб. Безготівковий грошовий оборот, безумовно, полегшує протиправну трансфертну діяльність злочинців. Якщо зважати на те, що законодавство України не утворює реальних механізмів залучення кредитно-фінансових установ до боротьби з “відмиванням” ДЗП, а працівники зазначених установ інколи самі стають учасниками злочинних дій, то безготівковий оборот відносно злочинців у більшому ступені гарантує можливість не викликати зацікавленість відповідних правоохоронних органів, ніж переміщення і “відмивання” значних сум готівки. Необхідно зазначити, що способи вчинення злочинів і різних зловживань, що є джерелами отримання безготівкових коштів, тобто, другої класифікаційної групи доходів незаконного походження, у зв’язку з технологічною специфікою їх реалізації не передбачають позабанківських готівкових платіжних оборотів.
Завантажити реферат