Боротьба за національно-державне відродження України. Утворення Центральної Ради

Для зміцнення позицій Центральної Ради досить важливе значення мала підтримка її з боку скликаних у Києві у травні 1917 p. всеукраїнських з'їздів: військового, селянського і робітни­чого. Залученню в русло політики Центральної Ради нових соціаль­них груп, перш за все на місцях, сприяло також утворення губерн­ських, повітових та міських "українських рад" (вони діяли на Полтавщині, Чернігівщині, Слобожанщині, Волині, у Києві). Вели­ке значення мав і Всеукраїнський військовий з'їзд, на який з'їхало близько 700 делегатів. Адже доля революції значною мірою залежа­ла від позиції армії і флоту. З'їзд ухвалив рішення про українізацію армії. Із солдат запасу — українців був сформований Перший полк імені Богдана Хмельницького.

До літа 1917 p. відносини Центральної Ради з Тимчасовим урядом все більше загострювалися, що зумовлювалося перш за все політичною лінією загальноросійської влади.

1 червня розпочався новий період у політичній історії Центра­льної Ради. В цей день Тимчасовий уряд офіційно дав негативну відповідь на вимоги Ради. Прагнучи закріпити за собою на майбут­нє керівництво національним рухом та враховуючи революційні настрої широких мас. Центральна Рада (її виконком) 10 червня прийняла свій перший Універсал — державний правовий документ у формі звернення до населення. Він був оголошений В.Винничен-ком на П Військовому з'їзді. В / Універсалі проголошувалася суве­ренність українського народу на своїй землі. Принципово новим було положення про відмову передавати будь-які кошти, в тому числі й податки, в центральну (тобто російську) державну скарбни­цю, а також про впровадження спеціального податку — на "рідну справу", тобто на потреби України.

В.Винниченко назвав універсали Центральної Ради" першими виразними словами української державності", і це можна вважати точною їх характеристикою, причому не тільки політичною, а й правовою.

М.Грушевський пояснював, чому було обрано саме цей тер­мін: "Магічне слово "універсал", несподівано винесене на поверх­ню демократичного селянського соціалістичного руху, давало задо­волення всім, хто прагнув демонстрації української суверенності. Це слово ставило в порядок денний спомин української державно­сті колишньої гетьманщини".

Тоді ж, перебуваючи в зеніті популярності після проголошен­ня І Універсалу, лідери Центральної Ради одразу ж приступили до організації роботи над проектом Української Конституції, або ж "Статуту автономної України", як вона тоді називалася.

Проголошення в І Універсалі автономії України означало крах національної політики Тимчасового уряду, який хотів, але був Неспроможний здійснювати традиційну великодержавну шовіністи­чну політику, не міг зупинити наростаючий національний рух. Саме непоступлива позиція Тимчасового уряду і стала рішучим поштов­хом перетворення Центральної Ради з "національно-політичного центру" в орган національної державності. Центральна Рада виявила себе у І Універсалі як влада, встановлена українським народом, здатна управляти ним, тому її постанови та накази підлягали обо­в'язковому виконанню українською спільнотою.

28 червня було засновано Генеральний Секретаріат Українсь­кої Центральної Ради — інститут, що мав за мету реалізувати закріплені в І Універсалі тези. Це не був уряд у звичайному розу­мінні слова. "Центральна Рада не хотіла гратися бучними словами, для яких ще не було реальних, дійсних передумов. Але це була Рада Міністрів для української, свідомо організованої демократії. Це був Уряд для тих, хто почував над собою примус законів духу, а не законів фізичної сили . Генеральний Секретаріат у тому періоді свого існування не мав ніякої влади, яку має звичайне Правитель­ство . Але сотні тисяч українців, які були в армії, готові були на найбільші жертви за одним його словом. Генеральний Секретаріат не міг ні поставити, ні скинути ані одного урядовця, не міг ні одній адміністративній інстанції дати розпорядження чи наказу. Але ті українці, які були в інституціях і на посадах урядовців, накази Генерального Секретаріату ставили вище за накази уряду". Неви­падково голова Генерального Секретаріату В.Винниченко писав про його утворення як про організацію "морально-правової влади".

В.Винниченко (укр. с.-д.) взяв на себе також обов'язки гене­рального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став П.Христюк (укр. с.-д.), генеральним секретарем фінансових справ

— Х.Барановський (б. п.), генеральним секретарем міжнаціональ­них справ — С.Єфремов (ТУП), генеральним секретарем військових справ — С.Петлюра (укр. с.-д.), генеральним секретарем земельних справ — Б.Мартос (укр. с.-д.), генеральним секретарем судових справ — В.Садовський (укр. с.-д.), генеральним секретарем харчо­вих справ — М.Стасюк (укр. с.-р.), генеральним секретарем освіти

— І.Стещенко (укр. с.-д.).

З багатьох питань Генеральним Секретаріатом приймалися різні акти. Серед них особливо виділяється Декларація від 27 черв­ня 1917 p., де значилося, що "Центральна Рада досягла в своїй національно-політичній діяльності серйозного, відповідального мо­менту. З виконавчого органу об'єднаних партійних і громадських груп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом усього органі­зованого українського народу". Рада вступила "в ту зону, де стира­ються межі двох влад — моральної й публічно-правової". Проте, говорилося в Декларації, процес перетворення моральної влади в публічно-правову, повноважну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями й апаратами ще не закінчився. "У тому-то утворен­ня Генерального Секретаріату було необхідним щаблем розвитку . представницького органу. Тому-то інститут Генерального Секрета­ріату має охоплювати всі потреби українського народу". В Декла­рації визначалися в загальних рисах повноваження усіх секретарств, говорилося про головні напрями діяльності Центральної Ради та Генерального Секретаріату.

На початку липня пленум Центральної Ради ухвалив рішення, згідно із яким "УЦР, як орган української революційної демократії, складається, головним чином, з Рад робітничих, селянських і сол­датських депутатів; цей склад поповнюється представництвом від губерній, великих міст і колоній". До складу Центральної Ради входили: від Ради селянських депутатів — 212 осіб, Ради солдатсь­ких депутатів — 132, Ради робітничих депутатів — 100, Генерально­го Військового комітету — 27, учительської спілки, кооператорів і студентства — по 5 осіб, духівництва — 1, губерній — 52, великих міст — 23, колоній — 6 осіб. Було ухвалене й спеціальне рішення про обов'язкове представництво в Раді національних меншин.

Проте Тимчасовий уряд продовжував чинити перешкоди від­родженню української державності. Лідери Центральної Ради після переговорів з петроградськими міністрами, які прибули до Києва, змушені були в питанні про автономію України тимчасово піти на поступки. У виданому 3 липня 1917 p. II Універсалі, виходячи з угоди з Тимчасовим урядом. Центральна Рада відмовлялася від автономії України до скликання всеросійських Установчих збо­рів. Зі свого боку, Тимчасовий уряд погодився визнати своїм крайовим органом утворений Центральною Радою уряд — Генера­льний Секретаріат. Підзвітний був Генеральний Секретаріат і Ма­лій Раді — комітету, створеному Центральною Радою для операти­вного вирішення найважливіших питань. До Ті складу увійшли також представники неукраїнського населення.