Наступним кроком у здійсненні адміністративно-правової кваліфікації корупційного делікту є встановлення ознак суб’єктивної сторони і зіставлення їх з ознаками суб’єктивної сторони складу делікту.
У правозастосовчій діяльності виникає проблема винуватості особи в ненаданні, затриманні або наданні недостовірної чи неповної інформації (п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону). Вирішення цього питання ґрунтується на аналізі Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р., а також відповідних правових актів, що регулюють інформаційні відносини в державі.
При цьому важливим чинником є положення, яким встановлюється, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, передбачених ст. 28–38, 46 зазначеного Закону. Це такі випадки, коли інформація:
а) є державною таємницею;
б) є конфіденційною;
в) стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;
г) коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.
1. Про підсумки парламентських слухань щодо стану боротьби з корупцією в Україні: Постанова Верховної Ради України від 5 липня 2001 р. // Internet. – http:www.rada.kiev.ua.
2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
3. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К., 2001. – С. 159.
4. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13 // Internet. – http:www.rada.kiev.ua.
5. Колпаков В.К. Адміністративне право: проект програми навчального курсу // Юрид. вісник України. – К., 1997 – № 44. – С. 25–32; Програма курсу навчальної дисципліни “Адміністративне право” // Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К., 1999. – С. 691–730; Юридический энциклопедический словарь. – М., 1984; Большой юридический словарь. – М., 1999; Большая юридическая энциклопедия // Internet. – http:www2.kodeks.net/brue.
6. Наумов А.В., Новиченко А.С. Квалификация преступления как логическая форма юридической оценки // Правоведение. – 1981. – № 2. – С. 86; Герцензон А.А. Квалификация преступлений.– М., 1947. – С. 3; Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений.– Волгоград, 1976. – С.90–91; Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.– М., 1972. – С.7–8; Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений.– М., 1984. – С.7.
7. Левицкий Г.А. Квалификация преступлений. – М., 1981. – С. 4.
8. Рарог А.И. Понятие и принципы квалификации преступлений // Проблемы разработки нового уголовного законодательства. // Сб. науч. тр. – М., 1990. – С. 6.
9. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К., 1985. – С. 6.
10. Остапенко О.І. Кваліфікація адміністративних правопорушень: Навч.–практ. посіб. – Л., 2000. – С.73.
Завантажити реферат