З М І С Т
Вступ
1. Конституційний процес в Україні.
2. Питання реалізації Конституції України.
3. Конституція України в дії.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Основою правової системи нашої держави є Конституція України. Це означає, що норми усіх галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" - дуже широке поняття. До її складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України - орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних і громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства - це відповідний його розріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.
Конституції держави притаманна велика об"єднуюча сила щодо охоплення всіх верств населення, всіх політичних сил процесом досягнення порозуміння у суспільстві, якщо й не з усіх, то з переважної більшості спірних питань.
Конституція - Основний Закон нашої держави. Основним він є тому, що будучи правовим актом найвищої юридичної сили, на найвищому державному рівні закріплює найважливіші якісні риси, які характеризують суспільний і державний лад України.
Прийняття Конституції є актом історичної відповідальності її авторів, депутатів Верховної Ради, які проголосували за неї, перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.
Це виважений і свідомий поступ, який обрав наш народ.
1. Конституційний процес в Україні.
В аспекті державотворення досить непростим в останні роки був конституційний процес в Україні. На нього суттєво впливали притаманні перехідному періоду розвитку суспільства протиріччя між високою динамічністю політичних процесів і необхідністю збереження стабільності політичної системи, законності, правопорядку, між завданнями побудови демократичної держави, цивілізованого громадянського суспільства і необхідністю подолання антидемократичної спадщини, між новими демократичними інститутами, широкими політичними правами і свободами громадян і формами їх реалізації у політичній практиці.
Прийняття Конституції України стало вагомим фактором зняття можливих державно-правових конфліктів, активізації державотворчого процесу. Ідеологія державотворення найбільш чітко втілена в конституційних приписах, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; що її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Ці світові конституційно-правові цінності, які закріплені в Конституції України, визначають філософію і ідеологію державотворення. Разом з тим це - і ті цінності, заради яких владні структури повинні співпрацювати в режимі консенсусу, а не конфронтації.
Президент України Л. Кучма в доповіді з нагоди 5-ї річниці незалежності України підкреслиів необхідність усвідомлення нової Конституції як гарантії незалежності України, реформаторської розбудови держави, суспільного договору, механізму конструктивної взаємодії усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України, як фундаментального правового регулятора, засобу утвердження України у світі, створення сприятливого інвестиційного клімату для всього нашого господарського комплексу.
В характеристиці значення Конституції для державотворчого процесу вважаємо необхідним звернути увагу на положення, що Конституцію слід оцінювати і як механізм конструктивної взаємодії усіх гілок влади. Вважаєсо, що новий Основний Закон в цілому закріпив такий механізм взаємодії, чітко визначивши компетенцію різних гілок влади, а також зафіксувавши, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Разом з тим при обговоренні проекту Конституції України обгрунтовувалась пропозиція про необхідність на конституційному рівні закріпити не тільки поділ влад, а й вимогу взаємодії владних структур. Законодавцем вона не була сприйнята, що, однак, не свідчить про хибкість цієї ідеї. До речі, ст. 6 Конституції Республіки Молдова 1994 р., ст. 6 Конституції Республіки Бєларусь 1994 р. встановили обов"язок владних структур взаємодіяти між собою. Закріплення такої вимоги в Основному Законі мало б суттєве значення для вирішення конституційних конфліктів, недоведення ситуації в країні до жорсткої конфронтації між владними структурами.
Оскільки таке положення не дістало закріплення в Основному Законі, то необжідні інші механізми забезпечення взаємодії Президента, парламенту, Уряду України. Це може бути: Уповноважений Президента у Верховній Раді; систематична присутність Президента, Прим"єр-Міністра на засіданнях парламенту (така практика досить поширена в багатьох країнах світу); спеціальні парламентські процедури розв"язання конфліктів, утворення відповідних погоджувальних комісій, комітетів; ефективна діяльність Конституційного Суду по забезпеченню конституційної законності, тлумачення Основного Закону тощо. Такі механізми необхідно знаходити і втілювати на практиці з метою забезпечення соціальної злагоди, ефективності функціонування органів державної влади.
Разом з цим в умовах соціально-економічної стабільності конфлікти можливі між центром і місцями, насамперед з питань бюджету, його розподілу. Конституція посилила повноваження Президента України і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що дає можливість виконавчій владі ефективно впливати на процеси, що розвиваються на місцях. Так, голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Причому голови місцевих держадміністрацій при реалізації своєї компетенції відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, тобто глава райдержадміністрації підзвітний і підкконтрольний главі обласної державної адміністрації. Рішення голів місцквих держадміністрацій, які суперечать Конституції і законам України, іншим законодавчим актам України, можуть бути згідно із законом скасовані Президентом України або головою держадміністрації вищого рівня.
Розвиток демократичних процесів на місцях має принципове значення для побудови в Україні соціальної, правової держави. Виходячи з цього, Конституція встановлює, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам в частині повноважень, делегованим їм відповідними районними або обласними радами. Обласна, районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої держадміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої адміністрації (ст. 118 Конституції). Таким чином, ця конституційна норма закріплює можливості впливу органів самоврядування на місцеві виконавчі структури. Разом з тим слід врахувати й те, що в сучасних економічних і політичних умовах, багатоманітності думок щодо напрямів реформування суспільних відносин набрати дві третини голосів депутатського корпусу досить непросто.
Завантажити реферат