Тепер мова піде про аварійні ситуації. В технології 2,3,5-Т є стадія лужного гідролізу 1,2,4,5-тетрахлорбензену до 2,4,5-Т. Існує два варіанти проведення реакції: у метанольному розчині та у розчині етиленгліколю. В першому випадку температура не має перевищувати 160 0С, у другому – 180 0С. При перевищенні цих параметрів (здебільшого з метою прискорити процес) замість цільового продукту починається утворення 2,3,7,8-ТСDD. Процес супроводжується тепловиділенням і можливі вибухи з викидом великої кількості діоксинів у навколишнє середовище. Перший вибух зафіксовано на заводі фірми “Монсанто”, США на виробництві 2,4,5-трихлорфенолу ще в 1949 році, коли ще про діоксини відомо не було. Наступний вибух, і теж при застосуванні метанольного варіанту синтезу 2,4,5-трихлорфенолу відбувся в Амстердамі на заводі фірми “Філіпс-Дофін”. Діоксин тут знайшли тільки у 1966 році. Обидва цехи були розібрані, а обладнання поховано. У 1965-68 роках на Уфімському хімічному заводі теж вирішили синтезувати 2,4,5-Т скориставшись метанольною технологією. У гонитві за інтенсифікацією процесу температуру підняли до 230 0С. Результати не примусили себе довго чекати: на хлоракне
(так називають хворобу, яку викликають діоксини) захворіли 137 чоловік. На чеському підприємстві у Нератовіце процес вели лише при 190 0С. Але й цього вистачило для того щоб на хлоракне захворіли 80 робітників. Напередодні, в 1961 та 1962 роках в Уфі вже проводили спроби запустити виробництво 2,4,5-трихлорфеноляту натрію з 1,2,4,5-
|
|
тетрахлорбензену, але в іншому розчиннику – етиленгліколі. Перегрів, та ще застосування зворотнього розчинника, привели до двох вибухів, отруєно було 15 чоловік. В 1968 році в подібних же умовах вибух стався у Великобританії (викид діоксину визнали лише через три роки), а в 1976 році сталась аварія в італійському місті Севезо. Там тех застосовували етиленгліколь як розчинник при гідролізі 1,2,4,5-тетрахлорбензену. У реакційній масі, що потрапила у довкілля, містились лише мікродомішки діоксинів (загалом 2,3,7,8-ТСDD було викинуто біля трьох кілограм), але природа забруднення була визнана вже на сьомий день після аварії. Як і в Англії, будова підприємства була розібрана і разом з обладнанням похована. Лише в Уфі все як стояло, так і стоїть до сих пір, ніби й не було ніякого діоксану.
Завантажити реферат