Право в Київській Русі

Злочини проти особи. Одним із особливо небезпечних злочи­нів, що посягали на особу, було убивство. Про цей злочин йдеться в десяти статтях Кр. Пр. (1, 19—27). Ряд статей Пр. Пр. також говорить про різні види убивства (1—8, 11—18). Охорона особи

феодала була об'єктом особливої уваги держави. Деякі статті Русь­кої Правди торкаються саме дій, спрямованих проти феодала, за здійснення яких карали досить суворо.

Руська Правда передбачала відповідальність за завдання лю­дині каліцтва, ран та побоїв. Так, ст. 5 Кр. Пр. говорить про відповідальність за каліцтво, яке причинене ударом меча по руці. Статті 3, 4 Кр. Пр. згадують, про побої, причому вони розрізняю­ться залежно від предмета, якими завдавався удар. Наприклад, заподіяння ударів палкою, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча вважалося особливо образливим для потерпілого і тягло за собою накладення великого штрафу на злочинця. Тут йдеться про захист честі насамперед представника пануючого кла­су. Неодноразово говорять про відповідальність за заподіяння ка­ліцтва, завдання побоїв і ран статті Пр. Пр., які в основному повторюють зміст норм Кр. Пр.

Руська Правда передбачала покарання за здійснення образли­вого вчинку. "Аже ли вынез мечь, а не утнеть, то гривна кун" (ст. 24 Пр. Пр.). Вважалася образою дія "толкание к себе" (ст. 10 Кр. Пр.). Виривання усів та бороди також вважалося серйозним злочи­ном (ст. 67 Пр. Пр.).

Майнові злочини. Захисту майна, особливо феодалів, в Київ­ській Русі приділялося багато уваги. Право феодальної власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. Руська Правда знає такий тяжкий злочин, як розбій (ст. 20 Кр. Пр.; ст. 7 Пр. Пр.). Багато в Руській Правді говориться про крадіжку — татьбу, тобто таємне викрадення чужого майна. Згідно з ст. 13 Кр. Пр. (ст. 34 Пр. Пр.) передбачалися штрафи за крадіж коней, зброї, одежі. Розвиток господарства феодалів призвів до відгородження нормами Руської Правди таких об'єктів, як худоба, свійська птиця, сільськогосподарські продукти (статті 36, 40 Кр. Пр.; статті 42, 45 Пр. Пр.). Встановлювалася відповідальність за крадіж чужого холопа (ст. 29 Кр. Пр.). Каралася крадіжка хліба на гумні або в ямі (ст. 43 Пр. Пр.). Руська Правда передбачала відпо­відальність за крадіжку бобра (ст. 69 Пр. Пр.). Послідовно відстою­ючи недоторканість права феодальної власності. Руська Правда навіть допускала можливість при певних умовах безкарно убивати злодія, якого захопили на дворі, в хаті або хліві (ст. 38 Кр. Пр.).

Одним із видів майнового злочину було знищення і пошкод­ження чужого майна, списа, щита, одежі, бортні (ст. 32 Пр. Пр.).

Небезпечним злочином, за здійснення якого злочинець підля­гав вищій мірі покарання, вважався підпал гумна або двору (ст. 83 Пр. Пр.). Злісне знищення коня або інших свійських тварин кара­лося найвищим штрафом (ст. 84 Пр. Пр.).

Злочином вважалося незаконне користування чужим майном, особливо самовільна їзда на чужому коні (ст. 12 Кр. Пр.; ст. 33 Пр. Пр.), приховування біглих холопів (ст. 11 Кр. Пр.; ст. 32 Пр. Пр.), привласнення загублених коней, зброї, одежі (ст. 34 Пр. Пр.).

Злочини проти сім'ї і моральності. В так званому світському праві Київської Русі не містилися норми, які охороняли сім'ю і моральність від злочинних посягань. Такі злочини передбачалися в церковних статутах Володимира і Ярослава. До них відносилися:

умикання, пошибання (зґвалтування) боярських дружин і дочок, розпута (самовільне розлучення з дружиною), народження незамі­жньою дочкою позашлюбної дитини, організація масового поши­бання дівиць, укладення шлюбу між близькими родичами, пере­любство, приведення в будинок нової дружини без розлучення із старою, двоєжонство, співжиття із черницею, кума з кумою, брата із сестрою, свікра із невісткою, одночасне співжиття із двома сестрами, двох братів з однією дружиною, мачухою та ін.

Види покарання. Метою покарання були відплата і відшкоду­вання збитків. Як право-привілея кримінальне право в Київській Русі відкрито проголошувало у формі станових привілеїв класовий характер покарання. Життя, честь й майно феодала захищалися більш суворими покараннями ніж життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства.

Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. В часи Руської Правди помста спочатку обмежується (ст. 1 Кр. Пр.; ст. 1 Пр. Пр.), а потім відміняється зовсім (ст. 2 Пр. Пр.).

Переважним видом покарання згідно з Руською Правдою було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох частин:

одна частина вилучалася на користь князя, а інша — як компенса­ція за заподіяний злочином збиток йшла потерпілій стороні.

Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення була віра — грошовий штраф, який стягали на користь князя за убивство вільної людини. Подвійна віра в розмірі 80 гривен накладалася за убивство огнищанина, а потім князівських мужів (статті 19, 22 Кр. Пр.: ст. 3 Пр.). Подвійна віра у 80 гривен — наочна ілюстрація існування привілей посиленого захисту життя представників класу феодалів.

За убивство вільної жінки стягувався штраф в розмірі 20 гривен (ст. 88 Пр. Пр.). На думку деяких учених, це можна поясни­ти тим, що на Русі, як і в будь-якому феодальному суспільстві, узаконено нерівне становище жінки. Існує також точка зору, згідно з якою за убивство жінки судили, як і за убивство чоловіка. Якщо

жінка таки була винна, то штраф за Ті убивство зменшувався до половини віри .

Родичам убитого надавалася грошова винагорода, яка назива­лася головництвом. Більшість дослідників вважає, що розмір голо-вництва рівнявся розміру віри.

За вчинення таких злочинів, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання очей, убивство жінки стягувалося "полувир'я", тобто штраф в розмірі 20 гривен (статті 27, 88 Пр. Пр.).

Руська Правда передбачала і такий вид покарання, як продаж — грошовий штраф, котрий стягували зі злочинця на користь князя за здійснення ряду особистих і майнових злочинів. Продаж вира­жався у суворо встановлених сумах: 12 (вища ставка продажу), 3 і 1 гривна. Супроводжувався він звичайно і митом, яке йшло судовим агентам і нараховувалося в розмірі 20% продажу. Потерпілий одер­жував грошове відшкодування ("урок").

Вищою мірою покарання за Руською Правдою був так званий "потік і пограбування". Цей вид покарання призначався за три види злочинів: убивство в розбої (ст. 7 Пр. Пр.), конокрадство (ст. 35 Пр. Пр.), підпалювання будинку і гумна (ст. 83 Пр. Пр.). Це покарання виражалося у тому, що злочинець, в якого конфіскову-вали все майно ("пограбуване"), виганявся разом із жінкою і дітьми із общини ("потік"), що в тих умовах прирікало вигнаних на загибель, а можливо, і на перетворення його із жінкою і дітьми на рабів. Певна річ, що своїм вістрям статті, які передбачали "потік і розграбування", були націлені проти боротьби народних мас, що на початок XII ст. дуже посилилася.