Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов угоди (ст. 153 ЦК України). Судова практика виходить з того, що помилка, яка стосується мотивів укладання угоди, не веде до визнання її недійсною.
Право вимагати визнання угоди недійсною належить стороні, кяа діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки можуть перебувати обидва учасники угоди.
Якщо угоду визнано недійсною, то сторони поновлюються у попередньому стані (двостороння реституція), а при неможливості поверненя одержаного в натурі - відшкодовується його вартість.
7. Мнимі і удавані угоди.
Особи, які укладають угоду, намагаються досягти певного правового результату: набуття, припинення або зміни цивільних прав. Практиці відомі випадки, коли сторони не бажають укладати угоду і не переслідують винекнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражають таку волю. Це так звані мнимі угоди (ч. 1 ст. 58 ЦК України), коли є волевиявлення, в основі якого немає справжньої волі укласти угоду. Оскільки різні форми волевиявлення є лише засобами виразу об"єктивно існуючої волі, то, очевидно, що при відсутності справжньої волі на укладені угоди таке волевиявлення є неповноцінним і не має юридичного значення. У зв"язку з цим ч. 1 ст. 58 ЦК України відносить мнимі угоди до недійсних.
Мнимі угоди мають різні цілі, в тому числі і протизаконні (наприклад, один громадянин укладає з іншим угоду, щоб приховати своє майно від описування). Бувають випадки, коли мнима угода укладається у зв"язку з обставинами, далекими від порушення законів (наприклад, громадянин укладає мниму угоду продажу свого майна, щоб створити у своїх родичів враження про відсутність у нього майна). Проте слід пам"ятати, що всі мнимі угоди є недійсними незалежно від мети укладання.
Якщо сторони не вчиняють ніяких дій по вчиненню мнимої угоди, суди поставляють рішення тільки про визнання таких угод недійсними без застосування будь-яких наслідків.
Мнимі угоди слід відрізняти від удаваних, тобто вчинених з метою приховання вчинення іншої угоди. Учасники удаваної угоди намагаються досягти певного правового результату, замаскувавши справжні наміри, зовні виражаючи волю, що не віповідає юридичним наслідкам, настання яких вони насправді бажають.
Слід розрізняти угоду, яка приховує іншу, і угоду, яку приховують. У першій є волевиявлення без відповідності внутрішньої волі. Оскільки головним елементом угоди є воля, то волевиявлення без справжньої внутрішньої волі не набуває правового значення. Як зазначилося вище, така угода є недійсною. Ось чому необхідно застосовувати правила, що регулюють саме угоду, яку сторони справді мали на увазі (ч.2 ст. 58 ЦК України).
Найчастіше удавана угода укладається з метою приховання протизаконної. У цьому випадку суд постановляє рішення про визнання угоди недійсною із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку сторони справді мали на увазі.
Про те трапляються випадки коли удавана угода приховує правомірну.
Наприклад, громадянин бажає подарувати іншому майно, але з якихось міркувань не хоче, щоб про це було відомо близьким. Тому він укладає удавану угоду купвілі-продажу, хоча покупна ціна йому не сплачується. Майно переходить на користь іншого громадянина безоплатно, тобто виникають відносини із договору дарування, який є законним.
8. Нікчемні і заперечні угоди.
У цивільному законодавстві поряд з зазначено вище класифікацією угод, передбачено також іншу, в основі тако покладено таку ознаку, як ступінь недійсності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні, або нікчемні; вілносно дійсні, або заперечні.
Нікчемні угоди. Їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред"явлення позову і рішення суду або арбітражу. Суд та арбітражний суд зобов"язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на бажання сторін, і за власною ініціативою застосувати статті ЦК України, що передбачають певні види нікчемних угод.
До нікчемних належать угоди:
а) укладені з порушенням обов"язкової нотаріальної або простої письмової форми (ст.ст. 46.47 ЦК України);
б) укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК України);
в) укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК України);
г) укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК України);
д) юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК України);
е) мнимі та удавані угоди (ст. 58 ЦК України).
Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб"єктивного складу волі все ж таки породжують права і обов"язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець наклав право відповідним особам заперечувати угоди у суді або арбітражі, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними, або заперечними. До них належать угоди укладені:
а) неповнолітніми віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК України);
б) громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами (ст. 54 ЦК України);
в) громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 55 ЦК України);
г) внаслідок помилки (ст. 56 ЦК України);
д) внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою або збігу тяжких обставин (ст. 57 ЦК України).
Угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладання (ст. 59 ЦК України). Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності залежить від волі заінтересованих осіб: потерпілих, державних і громадських організацій.
Наприклад, угода купівлі-прдажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визначається недійсною не з моменту пред"явлення позову і не з моменту встутпу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.
Законодавець допускає виключення з цього правила, а саме: якшо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визначається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 59 ЦК України). Виходячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рішення у законну силу. Вона може бути визнана недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою надійності інших частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст. 60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.
Якщо у недійсній частині угоду було виконано якою-небудь із сторін, суд визначає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст. 27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінально карних дій.
Завантажити реферат