Законодавство тимчасового уряду

В Україні після лютого 1917 p. діяло законодавство Тимчасо­вого уряду. Після утворення Центральної Ради, ще до проголошен­ня незалежності УНР, були зроблені перші кроки в напрямі україн­ської правотворчості.

Тимчасовий уряд значною мірою зберіг стару правову систему царизму. Його міністерство юстиції, на яке було покладено завдан­ня підготувати нове законодавство, висловилося щодо цього так:

"По взмозі зберегти існуючі закони та установи надалі до утворення нових Установчими зборами. З існуючих установ та законів скасу­вати лише ті, залишення яких при новому ладі безумовно немож­ливо". За цією настановою, були відмінені явно неприйнятні царські закони, які закріплювали права і привілеї вже поваленої монархічної влади.

Була здійснена амністія, проголошена свобода слова, розши­рені деякі права громадян. Але, коли трудящі вимагали розв'язання соціальних питань, видання законів про землю та мир, задоволення національних сподівань, їм пояснювалося: завдання Тимчасового уряду полягає в тому, щоб довести країну до Установчих зборів. Тимчасовий уряд зберіг в законодавстві становий розподіл суспіль­ства, станові привілеї та обмеження, хоча і визнавав необхідність їх відміни. Юридична нарада, яка розглянула це питання, заявила про неможливість здійснити в законодавчому порядку цей захід, поси­лаючись на те, що "становий лад переймає усе наше цивільне законодавство, станові (дворянські та інші) установи відають вели­чезним майном і раптова ліквідація станів неминуче призведе до хаосу та загибелі встановленого порядку".

Цивільне право. Центральними в цивільному законодавстві Тимчасового уряду були норми, які охороняли право приватної власності. На нараді в Москві О. Корейський підтвердив, що Тим­часовий уряд відмовився від будь-яких "посягань на приватну власність окремих громадян і станів". А міністерство юстиції навіть намітило підготувати законопроект про відшкодування збитків, заподіяних приватним особам під час революції. Помилкою Тимча­сового уряду було те, що він, по суті, нічого не зробив, щоб наділити трудящих власністю. Досить згадати, що селянство при Тимчасовому уряді так і не одержало землі. Розв'язання аграрного питання зачепило б інтереси великих землевласників.

У березні 1917 р. на I Всеросійському торговельно-промисло­вому з'їзді було сформульовано ряд програмних вимог, яких мав додержуватися Тимчасовий уряд у своїй законодавчій діяльності, зокрема створення сприятливих умов для приватного підприєм­ництва, залучення іноземного та вітчизняного капіталів у промис­ловість. Монополістична буржуазія вимагала якнайскоріше створи­ти торговсльно-промислові палати як органи її представництва.

Ці вимоги були схвалені Тимчасовим урядом. Він здійснив реформу акціонерного законодавства, побудовану "на принципах, що забезпечують цілковиту свободу приватної ініціативи у справі акціонерного засновництва", та перетворив біржові комітети у тор­гово-промислові палати. 20 березня Тимчасовий уряд прийняв на захист права власності постанову "Про кооперативні товариства та їх спілки".

Зловживаючи правом приватної власності, монополії одержу­вали колосальні прибутки. Так, синдикат "Продамет", що діяв в Україні, штучно придержував випуск металу, щоб тримати ринкову ціну на найвищому рівні та одержати якомога більше прибутків. Аналогічно діяв синдикат "Продвугілля". У зв'язку із зловживання­ми проти його хазяїв ще у 1915 p. було порушено кримінальну справу, проте її швидко закрили "за відсутністю доказів". Тимчасо­вий уряд, замість того щоб терміново прийняти антимонопольний закон, видав промисловцям Донбасу позику в 20 млн. крб. "на зміцнення оборотних коштів" та 3 млн. крб. "на устаткування", Використовуючи практично нічим не обмежене право приватної власності на шкоду трудящим, власники підприємств нерідко вда­валися до локаутів. Наприклад, у травні 1917 р. в Україні було зупинено 108 заводів, у червні — 125, а в липні — 206. Протягом тільки одного жовтневого тижня було закрито близько 200 шахт. Це була помилкова політика, котра за тих умов сприяла посиленню впливу більшовицьких ліворадикальних сил.

В інтересах збереження і зміцнення капіталістичного ладу Тимчасовий уряд під тиском господарської розрухи та революцій­них сил був змушений здійснити державне регулювання економіки, в кінцевому підсумку прийнятне для буржуазії, шляхом утворення комітетів і нарад по окремим галузям промисловості. У складі уряду було утворено міністерство торгівлі та промисловості. Поряд з традиційними методами регулювання капіталістичного господарст­ва встановлювалося примусове укладання договорів та регулювання їх основних умов, централізований розподіл стратегічної сировини та матеріалів, зосередження частини товарів у монопольному роз­порядженні держави, регулювання цін, примусове картелювання і синдикування капіталістичних підприємств, різноманітні форми контролю за ними та ін. З формально-юридичної точки зору це призводило до посилення адміністративно-правових методів за ра­хунок цивільно-правових. Проте монополістична буржуазія не до­пускала й гадки про встановлення особливих органів фінансового та адміністративного контролю за окремими підприємствами. З приводу примусового синдикування в урядовій декларації зазнача­лося, що "здійснюватимуться заходи розумного об'єднання окре­мих приватних підприємств з можливою участю в цих об'єднаннях казначейства". Це положення захоплення в колах буржуазії не викликало, вона навіть вимагала від уряду усунути всі законодавчі обмеження добровільних синдикатських угод. Урядове рішення про регулятивне втручання держави в сферу встановлення твердих цін, розподілу продуктів між різними верствами населення, втручання у певних випадках у виробництво, не одержавши підтримки, зазнало краху. Так, під тиском торгово-промислової верхівки, обуржуазне-них поміщиків. Тимчасовий уряд, незважаючи на голод в країні, по суті, відмовився навіть від встановлення хлібної монополії та твер­дих цін на хліб. У серпні 1917 p. уряд підвищив ціни на хліб удвічі. Усі ці акти, як і інші акти Тимчасового уряду, поширювалися і на Україну.

Водночас буржуазія виступала проти робітничого контролю за виробництвом і розподілом продуктів. У цьому питанні вона одер­жувала постійну підтримку Тимчасового уряду.

Формальні обмеження права приватної власності, пов'язані з регулюванням капіталістичного господарювання в умовах війни, а також окремі випадки безпосередньої участі імперіалістичної дер­жави у господарському житті країни, юристи та політики намагали­ся видати за зміну самої суті капіталістичного господарства. Вони назвали капіталістичне господарство воєнного часу "державним" або "воєнним соціалізмом". У дійсності ж це господарство являло собою воєнно-державний монополістичний капіталізм.

Правове регулювання аграрних відносин. Тимчасовий уряд послі­довно захищав інтереси землевласників, і перш за все, обуржуазне-них поміщиків. Уся його діяльність по "урегулюванню" поземельних відносин була спрямована на збереження і зміцнення земельної власності. У своїй першій декларації від 3 березня 1917р. Тимчасовий уряд взагалі проігнорував аграрне питання. Пізніше, зважаючи на заворушення селянства, уряд сподівався заспокоїти його різними обіцянками, відкладаючи розв'язання аграрного питання до скли­кання Установчих зборів. В урядовій постанові від 19 березня з цього приводу говорилося: "Заповітна мрія багатьох поколінь всього зем­леробського покоління країни — земельна реформа — становить основну вимогу програм усіх демократичних партій. Вона, безсумні­вно, постане на чергу в майбутніх Установчих зборах". За наказом міністра юстиції від 11 березня на місцеву владу покладався обов'язок охороняти маєтки померлого власника до розшуку його спадкоємців. Маючи на увазі "священність" та "недоторканість" приватної влас­ності, Тимчасовий уряд повернув у березні 1917 p. відібрані на початку війни землеволодіння, розташовані у прикордонній смузі, їх власникам — навіть вихідцям з країн Центрального блоку.