В традиційному розумінні законності і її принципів містилось відоме протиріччя: з однієї сторони утверджувалось верховенство закону, а з іншої – принижувалось його значення, так як у сфері правозастосування мова вже йшла про норми всіх правових актів, безвідносно до їх походження. Розуміння законності, як виконання всіх нормативно-правових актів, всіх правових норм, встанволених або санкціонованих державою, об’єктивно принижувало значення закону в системі нормативно-правових актів держави. Закон опускався до рівня підзаконного акту. І не випадково в літературі отримало поширення поняття законодавства в широкому значенні слова, що охоплювало не тільки закони, які приймались вищими органами державної влади, але й інші акти.
Закон займає особливе місце в системі нормативно-правових актів. Він володіє рядом юридичних та інших властивостей, що не властиві іншим нормативним актам. Нівелювання закону в системі нормативно-правових актів держави слід подолати і визнати, що законність є виконання закону і тільки закону. Ця вимога в рівній мірі стосується як органів державної влади, так і органів місцевого самоуправління, які приймають у рамках своєї компетенції акти, а також безпосередніх виконавців законів – посадових осіб.
Професор М.С. Строгович вважав, що суть законності складає дотримання і виконання саме законів. З цього, на його думку, й випливає необхідність дотриман-ня і виконання підзаконних актів, що відповідають законам та видані на основі закону, у відповідності із законом і на виконання закону3 .
Враховуючи викладене, можна дати наступне визначення законності. Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права й зако-ну в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та забезпеченні порядку і організованості.
3. Гарантії законності та їх закріплення
Незважаючи на свою значимість, принципи законності не втілюються в життя
автоматично, стихійно. Щоб правові приписи не залишились на папері, і тим більше, не порушувались, необхідні відповідні умови та визначений комплекс організацій-них, політичних і юридичних заходів, які би забезпечували реалізацію, тобто гаран-тії законності.
Гарантії законності – це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві. Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби.
Загальні умови – це умови суспільного життя, в якому здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, визначаючи в певній мірі й спеціальні засоби по зміцненню законності. Часто в літературі загальні умови, як гарантії законності, трактуються надзвичайно широко. Під економічними гарантіями розуміється існуюча система господарювання, форма власності, під політичними – політична система, під соціальними – класова структура суспільства і т. д. Таке розуміння гарантій не може задовільняти потреби практики, бо їх вплив на стан законності неодно-значний, деколи вони здійснюють на неї негативний вплив. Тому загальні умови необхідно розглядати конкретно, виділяти в них ті фактори, що позитивно впливають на реалізацію права.
Важливою передумовою найкращого використання сприятливих умов в діяльності по зміцненню законності є їх максимально можлива конкретизація. Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія навряд чи можуть розглядатися як фактори, що забезпечують законність. Проаналізуємо це положення на прикладі власності. Довгий час вважалось, що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі є умовою забезпечення законності. Такий висновок випливав з припущення, що вона породжує у людини почуття господаря, власника засобів виробництва, сприяючи їх збереженню, примноженню, захисту. Однак, як ми всі переконались, соціалістична власність стала причиною народження й інших, чужих законності явищ – безгосподарності, розкрадань і т. д.
Мова, отже, йде про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для їх розвитку і впливу на людей, а також шляхом використання організаційних заходів, спеціальних засобів нейтралізувати дію негативних факторів. Розглянемо ці загальні умови, що вистуапють гарантіями законності.
Економічні умови. Це стан економічнонго розвитку суспільства, організація системи господарювання і т. д. Умовами, що забезпечують законність, тут виступають такі фактори, як міра організованості в економічнній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійний ріст продуктивності праці і об’єму виробництва, стійка грошова система і т. д. Подібні фактори безпосереднім чином впливають на стан законності. Так, в умовах нестабільності економіки, падіння виробництва, розриву господарських зв’язків, росту цін, інфляції зростає соціальна напруженість в суспільстві, що веде до анархії, дезорганізації, росту числа злочинів, причому не тільки господарських.
Політичні умови. Основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величиною армії, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада – це стійка, легітимна влада, що користується підтримкою суспільства, здатна забезпечити реалізацію прийнятих нею правових приписів. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією й іншими антисоціальними явищами. В умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність не тільки не підвищується, але й знижується, причому до небезпечної межі. Сильна держава ні в якій мірі не означає централізацію державної влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку є демократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної і в той же час цілком відповідальної перед народом влади, основаної на демократичних принципах формування і функціонування (розподіл влад, парламентаризм, гласність, верховенство Конституції і т. д.).
Ідеологічні умови. Стан законості в значній мірі визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина, а й в першу чергу державного службовця, законодавця.
Необхідний рівень культури забезпечується організацією правової пропаганди, чіткою системою виховання в громадян високих моральних якостей, патріотизму, відповідальності, почуття права і законності. В умовах руйнування системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється чужими суспільству поглядами, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності (розповсюдження порнографії, панування сили та ін.), сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму законності.
Завантажити реферат