Державний апарат (середина 1960-х — середина 1980-х pp.)

внутрішніх справ; вугільної промисловості; геології; енергетики і електрифікації; заготівель; закордонних справ; зв'язку; культури;

легкої промисловості; лісного господарства; лісної та деревооброб­ної промисловості; меліорації та водного господарства; монтажних і спеціальних будівельних робіт; м'ясної та молочної промисловос­ті; оборони; освіти; охорони здоров'я; промислового будівництва;

промисловості будівельних матеріалів; радгоспів; сільського госпо­дарства; торгівлі; фінансів; харчової промисловості; чорної металу­ргії; юстиції), 6 республіканських міністерств (автомобільного тра­нспорту; будівництва і експлуатації шосейних доріг; комунального господарства; місцевої промисловості; побутового обслуговування населення; соціального забезпечення), державних комітетів (у справах будівництва; по професійно-технічній освіті; по викорис­танню трудових ресурсів; по телебаченню і радіомовленню; по кінематографії; у справах видавництв, поліграфії та книжкової тор­гівлі; по охороні природи; по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляду, а також плановий і цін), головних управлінь Ради Міністрів УРСР (з нафтопереробної та нафтохімічної промисловості; матеріально- технічного постачан­ня), комітету народного контролю УРСР, комітету державної без­пеки при Раді Міністрів УРСР, українського об'єднання Ради Мі­ністрів УРСР "Укрсільгосптехніка", центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР, комітетів (з фізичної культури і спорту; по державним преміям УРСР в галузі науки і техніки), головних управлінь (архівне, річкового флоту та ін.), управлінь (з іноземного туризму та ін.) при Раді Міністрів УРСР.

Глава 13 Конституції УРСР 1978 p. цілком присвячена визна­ченню правових основ організації та діяльності Ради Міністрів УРСР. У ст. 115 Рада Міністрів УРСР — уряд республіки — визна­чалась як найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади Української РСР. Рада Міністрів УРСР була відповідальною перед Верховною Радою УРСР і мусила не рідше одного разу на рік звітувати про свою роботу перед нею (ст. 117). При визначенні прав Ради Міністрів УРСР Конституція виходила із такого загального положення: "Рада Міністрів Української РСР правомочна вирішу­вати всі питання державного управління, що належать до відання Української РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією Української РСР, до компетенції Верховної Ради Української РСР та її Президії, Голови Верховної Ради Української РСР" (ст. 118). 19 фудня 1978 p. був прийнятий Закон "Про Раду Міністрів Укра­їнської РСР", який докладно регламентував правове становище уряду України. Так, в ст. 2 цього Закону перелічувались основні напрямки діяльності Ради Міністрів УРСР. Розділ 11 докладно визначав компетенцію Ради Міністрів, тобто основні повноваження уряду в таких галузях: розвитку економіки; соціального розвитку і культури; планування економічного і соціального розвитку; фінан­сів, кредиту і цін; науки і техніки; забезпечення законності, безпеки і обороноздатності країни; зовнішньополітичної діяльності.

Рада Міністрів УРСР утворювалася Верховною Радою УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступни­ків, міністрів УРСР, голів державних комітетів' УРСР. За поданням голови Ради Міністрів УРСР Верховна Рада УРСР могла включити до складу уряду УРСР керівників інших органів і організацій УРСР. Для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням керівництва народним господарством, та інших питань державного управління як постійний орган Ради Міністрів УРСР діяла Президія Ради Міністрів УРСР у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, а також інших членів уряду відповідно до Закону про Раду Міністрів Української РСР від 19 грудня 1978 p. Рада Міністрів УРСР мала право видавати постанови і розпоряд­ження, які були обов'язковими на всій території УРСР.

За Конституцією УРСР центральними органами державного управління виступали союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР, інші органи, підвідомчі Раді Міністрів УРСР. Перелік зазначених органів державного управлін­ня містився у Законі про Раду Міністрів Української РСР. Союзно-республіканські міністерства і державні комітети були покликані керувати дорученими їм галузями управління, підлягаючи як Раді Міністрів УРСР, так і відповідному союзно-республіканському мі­ністерству або державному комітету СРСР. Республіканські мініс­терства і державні комітети повинні були керувати дорученими їм галузями управління або здійснювати міжгалузеве управління, під­лягаючи Раді Міністрів УРСР.

Місцевими органами влади у період, що розглядається, були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів трудящих (а за Конституцією УРСР 1978 p. — Ради народних депутатів). У 1960—1970 pp. було прийнято ряд правових актів союзного і республіканського рівнів, покликаних удосконалити роботу окремих ланок системи місцевих органів дер­жавної влади і управління, наприклад укази Президії Верховної Ради СРСР про основні права і обов'язки сільських і селищних, районних, міських районних у містах і обласних Рад, а також закони УРСР про ці Ради. Так, 2 липня 1968 р. на третій сесії Верховної Ради УРСР сьомого скликання було прийнято закони про сільські і селищні Ради депутатів трудящих. 15 липня 1971 p. Верховна Рада УРСР прийняла закони про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих. В цих законах розглядалися усі основні питання утворення і діяльності Рад, їх права і обов'язки в різних галузях господарського, соціально-культурного і державного будівництва, послідовне розмежування компетенції між різними ланками Рад. Ставлячи собі за мету зміцнення авторитету і поси­лення активності депутатів, їх відповідальності перед виборцями, Верховна Рада СРСР 20 вересня 1972 p. прийняла Закон "Про статус депутатів Рад депутатів трудящих в СРСР".

Основоположні начала організації та діяльності місцевих Рад містила Конституція УРСР 1978 р. В главі 9 "Система і принципи діяльності Рад народних депутатів", зокрема, визначалось, що строк повноважень Рад — п'ять років. Місцеві Ради обирали голів Рад, формували свої президії, а також утворювали постійні комісії, створювали виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи (ст. 80), Ради утворювали органи народного контролю (ст. 81). Демократичні засади передбачала ст. 83 Конституції, де говорилося, що "діяльність Рад народних депутатів будується на основі колек­тивного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, глас­ності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі а їх роботі". Вибори делегатів місце­вих Рад проводилися на основі загального, рівного і прямого вибор­чого права при таємному голосуванні. Конституція УРСР містила спеціальний розділ VI "Місцеві органи державної влади і управлін­ня в Українській РСР" з двома главами: "Місцеві Ради народних депутатів" і "Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів". Конституція перш за все визначала систему місцевих Рад (ст. 124), а також основні напрямки їх діяльності. Місцеві Ради були покли­кані керувати на своїй території державним, господарським і соці­ально-культурним будівництвом; затверджувати плани економічно­го і соціального розвитку, місцевий бюджет і звіти про їх виконан­ня; здійснювати керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами та організаціями; забезпе­чувати додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяти зміцненню обороноздатності кра­їни. Місцеві Ради приймали рішення в межах повноважень, нада­них їм законодавством Союзу РСР і Української РСР.