Державний апарат (середина 1960-х — середина 1980-х pp.)

Однією з ланок правоохоронної системи УРСР виступала рес­публіканська прокуратура. На початку періоду, що розглядається, вона будувалась і діяла на підставі Положення про прокурорський нагляд в СРСР, затвердженого указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1955 p. Основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів сформульовані в Конституції СРСР 1977 p., яка визначала зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури, строки повноважень і порядок при­значення прокурорів від вищої до нижчої ланки, відповідальність і підзвітність Генерального прокурора СРСР. Конституція встанов­лювала, що прокуратура являє собою систему "єдиних централізо­ваних органів, підпорядкованих тільки центру в особі Генерального прокурора СРСР. Про прокуратуру йшлося і в главі 19 Конституції УРСР 1978 p., де визначалось, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та органі­заціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад, кол­госпами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчестоящими прокурорами (ст. 162). Про­курор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Проку­рором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх нижчестоящих проку­рорів — п'ять років.

На підставі і відповідно до Конституції СРСР ЗО листопада 1979 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про прокуратуру СРСР, де визначались завдання, основні напрямки, принципи ор­ганізації та діяльності органів прокуратури, а також система цих органів. Згідно з Законом прокуратура являла собою виключно централізовану систему з широкими повноваженнями Генерально­го прокурора СРСР. Іншого за умов функціонування командно-адміністративної системи управління і не могло бути.

У період, що розглядається, було здійснено ряд заходів щодо подальшого удосконалення організації та діяльності органів внут­рішніх справ. Так, з метою забезпечення єдиного оперативного управління діяльністю органів охорони громадського порядку у боротьбі із злочинністю було створене союзно-республіканське мі­ністерство охорони громадського порядку СРСР. 25 листопада 1968 p. його перейменовано у Міністерство внутрішніх справ СРСР. Відповідно були перейменовані Міністерства охорони громадського порядку республік і управління (відділи) виконкомів. Головними завданнями МВС СРСР були: забезпечення громадського порядку, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх викриття і розслідування; виправлення і перевиховування засуджених у дусі сумлінного ставлення до праці, суворого дотримання законів; орга­нізація роботи по забезпеченню пожежної безпеки населених пунк­тів і об'єктів народного господарства; забезпечення безпеки дорож­нього руху; широке використання досягнень науки і техніки в роботі по охороні порядку і у боротьбі зі злочинністю.

Органи внутрішніх справ складалися з підрозділів міліції, вип­равно-трудових закладів, пожежної охорони, слідства, штабних та інших служб. Міліція підрозділялась на територіальну і транспортну. Перша — забезпечувала охорону порядку в містах та інших населених пунктах і на автомобільних дорогах, які зв'язували ці пункти; друга — виконувала аналогічні завдання на залізничному, водному і повіт­ряному транспорті. До складу міліцейської служби входили карний розшук, служба БРСВ, адміністративна (зовнішня) служба, ДАІ підрозділи відомчої міліції. Удосконаленню діяльності міліції сприя­ли прийняті в період, що розглядається, нормативні акти. Так, певну роль у підвищенні рівня роботи міліції відіграла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 19 листопада 1968 р. "Про заходи по зміцненню міліції". Важливе значення для подальшого удоскона­лення правового регулювання діяльності міліції мав указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 червня 1973 р. "Про основні обов'язки і права радянської міліції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю", в якому визначались завдання, принципи діяльнос­ті, основні права і обов'язки радянської міліції. Було також прийнято нове Положення про радянську міліцію.

Керівництво судами і органами державного нотаріату в УРСР з березня 1963 p. по серпень 1970 p. покладалося на Верховний Суд республіки, а на місцях — на обласні суди. Вирішення деяких питань по керівництву юстицією було віднесено до відання Юри­дичної комісії при Раді Міністрів СРСР та юридичних комісій при Радах Міністрів союзних республік. З метою підвищення рівня державного керівництва судами та іншими установами юстиції, поліпшення правової роботи в народному господарстві, подальшого удосконалення законодавства у 1970 p. було створено союзно-рес­публіканське Міністерство юстиції СРСР, на яке покладалося орга­нізаційне керівництво судами, сприяння підвищенню рівня їх дія­льності. Його важливіші функції полягали у систематизації й підго­товці пропозицій по кодифікації законодавства. Крім того, на Міністерство покладалися функції по керівництву адвокатурою, нотаріатом, органами ЗАГСу. В УРСР Міністерство юстиції та відділи юстиції облвиконкомів були утворені 6 жовтня 1970 p. Компетенція, організація і діяльність Мінюсту УРСР визначались у Положенні про Міністерство юстиції Української РСР.

У період, що розглядається, дальший розвиток одержала адво­катура. 15 червня 1965 p. до Положення про адвокатуру УРСР 1962 p. були внесені зміни. Положення встановлювало, що об­ласні колегії адвокатів діють з метою здійснення захисту на попе­редньому слідстві та в суді, представництва з цивільних справ у суді та арбітражі, а також для надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам. Колегії адвокатів були добровільними об'єднаннями осіб, які зай­маються адвокатською діяльністю. В Положенні визначались завдання і склад колегій, їх органів, права і обов'язки адвокатів, а також форми керівництва державних органів колегіями. ЗО листо­пада 1979 p. прийнято Закон "Про адвокатуру СРСР", де зазнача­лось, що адвокатура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, здійсненню правосуддя, вихованню грома­дян у дусі дотримання трудової дисципліни, поваги до прав, честі та гідності інших осіб. Колегія адвокатів утворювалась за заявою групи засновників. Вищим органом колегії були загальні збори (конференція) членів колегії, виконавчим органом — її президія. Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Ради наро­дних депутатів. Міністерства юстиції СРСР і УРСР контролювали дотримання колегіями адвокатів законодавства, яке регулювало діяльність адвокатури, встановлювали порядок оплати юридичної допомоги і оплати праці адвокатів. Для організації роботи адвокатів по наданню правової допомоги в містах та інших населених пунктах утворювались юридичні консультації. Нове Положення про адвока­туру УРСР, затверджене Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1980 p., детально регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам.