В тих країнах, де до влади прийшли партії, наприклад, Новий Дестур в Тунісі, Фронт національного визволення в Алжирі, Партія арабського соціалістичного відродження в Іраку, у всіх ланках державного апарату було встановлено політичний контроль.
Подальше перетворення державної системи відбувалось безпосередньо під керівництвом правлячої партії.
Найбільшого поширення в арабських країнах одержали одноманітні системи. Нерозвиненість або відсутність масових організацій і профспілок часто вели до негативних наслідків, порушення демократичних принципів управління, посиленню надмірної схильності до централізації влади. Спроби ввести багатопартійну систему, наприклад в Єгипті в період правління А.Садата, передбачали створення опозиції, контрольованої владою. Але активна діяльність національно-прогресивної партії заставила керівництво перейти до політики репресивних мір та поліцейської заборони.
Керівництво в багатьох країнах усвідомлює необхідність створення політичної масової організації, яка стала б важливою ланкою в системі управління, засобом політичного впливу на свідомість мас, їх виховання в дусі офіційних доктрин і прийнятої стратегії розвитку. Такі спроби створити організації “зверху” були в багатьох арабських країнах (наприклад, Арабський соціалістичний союз в Єгипті і Лівії, масова політична організація Загальський народний конгрес в ЙАР в 1982р.). Цей складний процес охоплює, звичайно, весь післяреволюційний період. Основною перешкодою на його шляху в багатьох країнах залишається обмежений характер дрібнобуржуазних режимів, їх боязнь народних мас.
Завдання створення авангардної партії, розвиток масових організацій на загально-демократичній основі, зміни інституційної системи державного управління на принципах народного представництва були зафіксовані в програмних документах революційно-демократичного керівництва в країнах соціалістичної орієнтації ( в Єгипті в період правління Г.А.Насера, в Сирії з приходом до влади лівихбаасистів, в Алжирі, НДРЙ та ін.).
Становлення революційно-демократичної влади в другій половині 20 ст. – нове явище в арабському світі. Політичною основою режиму в конституції НДРЙ оголошено союз робітничого класу, селянства, інтелігенції та дрібної буржуазії. Провідними силами революції в АНДР проголошені “трудящі фізичної та розумової праці, селяни, солдати, молодь, революційно-патріотичні елементи …”
В постійній конституції САР задекларовано рівність всіх громадян республіки перед законом в правах та обов’язках.
Законодавча влада в Сирії належить Народній раді, в якій не менше половини всіх депутатів повинні бути представниками робітників і селян. Серед найважливіших функцій сирійського парламенту – прийняття законів, затвердження державного бюджету, планів розвитку, міжнародних договорів. Кандидатура президента в Сирії висувається за пропозицією регіонального керівництва ПАСВ для подальшого затвердження шляхом загального референдуму на основі таємного голосування. Виконавчу владу здійснює Президент і Рада Міністрів.
Головна мета змін в системі державного правління в країнах соціалістичної орієнтації – утвердження нових, демократичних принципів народного представництва. Створення місцевих і народних рад в Сирії та Іраку здійснювалось шляхом розширення демократизації управління і забезпечувало встановлення прямих зв’язків органів влади з народними масами. В Сирії в 1971р. був прийнятий закон про створення органів місцевого самоврядування – районних, державних, сільських і селищних рад. Пізніше аналогічні ради біли створені на місцях.
Принцип участі народних представників в управлінні господарством, характерний для країн соціалістичної орієнтації, був використаний на практиці в Лівії. В країні проголошено лозунг створення “суспільства благополуччя і справедливості”, заснований на ідеях лівійського ісламського соціалізму. У відповідності з ідеєю прямого народовладдя, сформовані вождем лівійської революції М.Каддафи, в країні були ліквідовані традиційні інститути державності, уряду і влади. Їх замінили народні комітети з державно-виконавчими функціями і створені в кінці 70-х років революційні комітети з контрольними повноваженнями і ідеологічними функціями, які повинні стати основою правлячого режиму, прерогативи керівництва передані Вищому народному комітету, а головним законодавчим органом влади став Державний секретаріат. Перед лівійським керівництвом стоїть складна задача перетворення народних комітетів в діючі органи адміністративно-державного управління. В цілому антиімперіалістичний і антикапіталістичний характер діяльності лівійських революціонерів зближує її з реформами вкраїнах соціалістичної орієнтації.
У всіх країнах з прогресивними режимами ведеться наполегливий пошук нових форм організації виробництва. Система господарського правління в Алжирі включає соціалістиче правління у вигляді самогосподарювання господарств, що виникли в результаті створення виборчих комітетів на підприємствах державного сектора. Вони наділені широкими повноваженнями в оюласті управління підприємствами, Асамблеї утворюють п’ять комісій: фінансову, соціально-культурну, по питаннях штатного розкладу і підготовки кадрів, а також з питань дисципліни праці і техніки безпеки. В робочу асамблею обирають від 7 до 25 людей терміном на три роки. Діяльність цього органу має великий вплив на розвиток національних компаній – основної організаційної форми управління державними підприємствами в Алжирі. Створення робочих асамблей здійснюється відповідно із Законом про соціалістичне управління підприємствами, в якому передбачено посилення функцій контролю робочих з метою підвищення ефективності виробництва.
Зміни в державно-політичній структурі цих країн спрямовані на створення нової системи управління з широкими можливостями політичного і економічного маневру. вони дозволили державі активізувати свою діяльність перш за все в економіці.
Вдосконалення методів керівництва в арабських країнах – необхідна умова перевтілення знову створених ланок управління в єдиний механізм економічного регулювання для послідовного здійснення прогресивних соціально-економічних перетворень, для подальшої трансформації економічного бізнесу.
Список літератури:
1. С. А. Камінський. Інститут монархії в країнах арабського Сходу. М. 1981.
2. Якуб Юсеф Абдалла. Об’єднані Арабські Емірати. М. 1997.
3. Б. Н. Гашев Державний сектор в економіці Арабської Республіки Єгипет. М. 1998.
4. Сучасна Сирія. М. 1994
5. В. Л. Фатис. Лівія. М. 1992
6. Об’єднана Арабська Республіка. М. 1998
7. Л. Валькова, Л. Котлов. Південний Ємен. М. 1998
8. Арабські країни. Історія і сучасність. М. 1998
9. Конституції нових держав Європи і Азії. К. 1996
10. І. А. Александров. Монархії персидського залива. М. 2000.
Завантажити реферат