процесу неабиякого значення набуває якнайшвидше прийняття закону «Про закони та законодавчу діяльність» та ряду інших Законів. Взагалі, стосовно законодавчого забезпечення парламентської реформи, то уже сьогодні виникає необхідність прийняти понад 10 першочергових законодавчих актів (про внесення змін до Конституції, про комітети і комісії Верховної Ради, про регламет Верховної Ради, про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ін.). До ряду чинних законві слід віднести необхідні зміни.
Звичайно, що здійснення парламентської реформи багато в чому залежить і від результатів виборів нового складу парламенту за новим виборчим законом, від структуризації Верховної Ради. Перламентська реформа потребує вжмття й інших конкретних заходів.
2.Адміністративна реформа.
Наступним важливим напрямом державно-правої реформи є здійснення адміністративної реформи. Аналіз ситуації в усіх сферах державного управління свідчить, що однією з причин нинішньої негативної ситуації, яка склалася в державі, в суспільстві, в першу чергу є недосконалість і серйозні недоліки в організації, діяльності та функціонування виконавчої влади, її структур. Про те, що вона є такою, свідчать неодноразові її структурні перебудови (злиття, роз’єднання, ліквідація та створення) тих чи інших міністерств, комітетів, відомств. За період 1991-1996 рр. Було видано близько 50 указів Президента України. якими вносилися зміни до назв, структури та функцій йентральних органів виконавчої влади. Особливо це стосується тих, які покликані здійснювати управління в економічній сфері. У більшості випадків зміни в управлінських структурах проходили складний процес переродження від однієї структури до іншої. Але незважаючи на це, до цього часу спостерігається надзвичайна, не завжди виправдана розгалуженість центральних структур виконавчої влади. Сьогодні в Україні налічується близько 60 різних міністерств і державних комітетів, коли в інших країнах, які значно більші за територією, таких центральних органів значно менше. У США, наприклад, їх лише 14, а якщо взяти ФРН, то там їх налічується 161.
При цьому хотілося б зауважити, що незважаючи на серйозні зміни за останні роки в політико-економічній ситуації в Україні,
------------------------------------------------------
1Див.: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 14.
неодноразові реорганізації, система її виконвчої влади практично не змінилася. Тому, здійснюючи адміністративну реформу необхідно перш за все лише на науковій основі обгрунтувати та визначити чітку систему органві виконавчої влади, їх кількість. При цьому слід враховувати, що зміна, наприклад, кількості центральних органів відповідним чином приведе до перерозподілу управлінських фунуцій не лише серед них, а й на рівні окремо взятого міністерства, державного комітету тощо. Цілком зрозуміло, що подібні зміни на цьому рівні вимагають адекватних змін і по вертикалі, тобто в нижчих ієрархічних ланках викоанвчої влади.
Важливим у здійсненні адміністративної реформи, з нашої точки зору, є розумна побудова взаємовідносин органів виконавчої влади, особливо Кабінету Міністрів України, з Адміністрацією Президента, яка нерідко, а про це свідчать численні приклади, підмінює уряд нашої держави. Можливо, перебудова цих відносин сприятиме не лише скороченню кількісного складу уряду, інших управлінських структур, а й президентської адміністрації. Цього вимагає не лише стан справ у нашій державі, а й досвід зарубіжних країн. Наприклад, чисельність персоналу Адміністрації Президента України у 20 разів більша, ніж у Президента Франції, хоча за своєю територією і за населенням ця країна мало чим відрізняється від України.
Як і кожний напрям, адміністративна реформа вимагає відповідного законодавчого забезпечення. Крім розглянутих у Верховній Раді Законів про Кабінет Міністрів України, про місцеві державні адміністрації та деяких інших, необхідно найблищим часом розробити та розглянути проекти законів про міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади в Україні, про управління об’єктами державної власності, про державні станодарти, про нормативно-правові акти в Україні. Зауважимо, що Президент України враховує необхідність проведення адміністративної реформи, здійснює відповідні кроки у даному напрямку. Його указом була створена Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Положення про яку затверджено 2 жовтня 1997 р. Водночас не можна зрозуміти того, що адміністративну реформу в Україні, як, до речі, й судову, намагаються розробляти без системного, функціонального і логічного взаємозв’зку з іншими, які мають проводитися в межах Загальної концепції державно-правової реформи в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм тазасоби узгодження реформ в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм та засоби узгодження реформ у всіх напрямах.
3. Реформування судово-правової системи в Україні.
Конституція України вимагає реформування і судово-правової системи в Україні. Головним завданням цієї реформи має бути створення механізму ефективного захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави, підтримання режиму законності та правопорядку в державі. Тим більше, Конституція проголошує (ч. 2 ст. 124), що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Це положення істотно розширює юрисдикцію судів і свідчить про те, що немає обмежень у зверненні заінтерисованих осіб за судовим захистом своїх конституційних прав і свобод. Водночас виникає необхідність розмежування правовідносин між судами загальної юрисдикції за видами судочинства - цивільного, кримінального, адміністративного. При цьому слід враховувати і правовий статус Конституційного Суду, який уже рік функціонує. Важливого значення у цьому питанні набуває прийняття нових кодексів України - цивільного, кримінального, адміністративного і кодексів про відповідне судочинство.
Концептуальним питанням для судово-правової реформи є визначеня шляхів реформування самої судової системи. Конституція передбачила функціонування в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції, визначила побудову її за принципапи територіальності і спеціалізації, створення вищих спеціалізованих судів та апеляційних судів, запровадила інститут присяжних. Крім того, до судової системи мають увійти як спеціалізована галузь підсистема арбітражних судів, яка на сьогодні, як відомо, є самостійною, та військові суди.
Реформування судової системи має відбутися на основі прийняття нового закону про судоустрій. Одним із центральних і найбільш складних питань цого закону є структурування судової системи. На сьогодні існує вже чотири законопроекти. Перші два, де розробниками є Верховний Суд України і Міністерство юстиції України, по-різному вирішують питання щодо побудови судової системи. Є проект, підготовлений народним депутатом В.І. Шишкіним, який у своїй основі багато чим відрізняється від двох попердніх. Тому виникла нагальна потреба у розробленні оптимального, економічно прийнятного варіанту закону, в якому, виходячи з конституційних засад, з урахування досвіду країн розвиненої демократії та особливості власної судової системи і соціально-економічної ситуації в Україні, було б виписано судову систему судів загальної юрисдикції. Прект такого закону розроблено в Інституті законодавства Верховної Ради України за участю відповідальних працівників Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду, Генеральної прокуратури, вчених Інституту держави і права НАН України, юридичного факультету Національного університету ім. Т.Г.Шевченка1. Розробники виходили з того, що при попудові судової системи має поєднатися створення галузевих (спеціалізованих) судів із запрвадженням внутрішньої спеціалізації у деяких судових ланках. Бажано залишити там, де вони нині функціонують, суди, які найбільш наближені до населення і захищають права людини, розглядаючи значну кількість усіх судових справ, і чиє функціонування випробувано часом - тобто районні та обласні судові ланки.
Завантажити реферат