1) Зарегулювання стоку Днiпра й iнших рiчок України та «велике зрошення» земель на площi майже 2,5 млн.га, що призвели до тяжкої екологiчної кризи (розвитку процесу деградацiї грунтiв i пiдтоплення територiй), а саме: 30% грунтiв осолонцьованi i повнiстю засоленi; 14% — еродовані грунти; 8% — мають високу кислотнiсть; 5% — перезволожено i вторинно заболочено. Ось така плата за нерацiональнi гiдротехнiчнi перебудови i водогосподарську дiяльнiсть у державi.
2) Проект спорудження мостового переходу через територiю святинi України — iсторико-культурного заповiдника «Хортиця», практично без розгляду альтернативних варiантiв.
3) Будiвництво водосховища i ГАЕС на р. Пiвденний Буг у межах регiонального заповiдника — перлини природи «Гранiтно-степове Побужжя».
4) Розробка проекту прориття глибоководного суднового ходу «Дунай — Чорне море» через територiю Дунайського бiосферного заповiдника, що перебуває пiд контролем ЮНЕСКО та секретарiату Рамсарської конвенцiї.
5) Вирубування лiсiв разом з нерацiональною водогосподарською дiяльнiстю на Закарпаттi спровокувало останнiми роками руйнiвнi повенi та затоплення поселень i сiльськогосподарських угiдь. З метою боротьби з повенями в Закарпаттi нещодавно Мiнекобезпеки України затвердило спецiальну програму, яку, на наш погляд, не можна вважати достатньо обгрунтованою. У цiй програмi, наприклад, не пропонується такий ефективний метод боротьби з повенями та селями, як спорудження загат i ставкiв у верхiв‘ях карпатських рiчок. Цi ставки можна було б використовувати також для розведення форелi та виробництва дешевої електроенергiї, якої, мабуть, вистачило б покриття потужностей згаданих двох атомних реакторiв, що будуються.
Якщо оцінювати народне господарство України за критерiєм сталого розвитку, впадає у вiчi його нерацiональнiсть та шкiдливiсть для природи i здоров‘я народу. Узяти хоча б чорну металургiю та допомiжнi виробництва з їх архаїчними, надзвичайно брудними технологiями, потужностей яких вистачило б для всiєї Європи. Хiба не абсурдно, що в Марiуполi функцiонують два великих металургiйних комбiнати, коксохiмiчний завод та iншi пiдприємства. І це в мiстi, яке лежить на березi одного з найбiльш рибопродуктивних морiв свiту, в клiматичнiй зонi, сприятливiй для розвитку санаторно-курортного комплексу та туризму. Така ж ситуацiя i в м. Днiпродзержинську Днiпропетровської областi, де, крiм велетенського металургiйного комбiнату, дiють Приднiпровський хiмiчний завод i два (!) коксохiмiчних пiдприємства, якi отруюють повiтряний i водний басейни у радiусi 100 км.
Ратифiкацiя ВР України низки мiжнародних угод екологiчного напряму, як i створення в країнi Комiсiї сталого розвитку, швидше, слугує фiговим листком, що прикриває непривабливий стан вiтчизняної природоохоронної полiтики.
Як же виправити становище? Стабiлiзувати екологiчний стан Землi можна лише копiткою працею «усiх i вся» на засадах сталого розвитку. Ми переконані, що на основі величезного досвіду, набутого за 10 років цивілізованими країнами, залучаючи широку мережу громадських і наукових організацій, Україна повинна розробити адекватну Національну стратегію сталого розвитку. Крім Національної стратегії сталого розвитку, Верховна Рада й уряд України повинні також подбати про розробку регіональних програм сталого розвитку в ХХІ столітті. Тільки усвідомлення кожною людиною наближення катастрофи і вжиття необхідних заходів для запобігання їй збереже життя на Землі.
Використана література:
1. Іваненко С.М. Проблеми охорони природи. – К., 2001.
2. Підручник з екології. – К., 2000.
3. Екологічний словник-довідник. – Харків, 2000.
Завантажити реферат