Теорії наркозу. Види наркозів

Тонус м'язів нижнього відділу перед­ньої черевної стінки знижений, проте повного розслаблення їх не настає.

Третій рівень хірургічної стадії (Під) — глибокий наркоз. Характер­ною особливістю його є прогресуюче пригнічення рефлекторної активності та основних життєво важливих функ­цій, яке може набути загрозливого ха­рактеру за тривалого застосування, особливо у ослаблених пацієнтів. Це гранично припустиме наркотичне гальмування життєво важливих функ­цій організму. Отже, потрібна мак­симальна увага анестезіолога для за­побігання подальшому поглибленню наркозу та передозуванню. Ознакою токсичного впливу ефіру на життєво важливі органи є надмірне пригнічен­ня дихання (відсутність грудного та різке зниження діафрагмального), що призводить до зменшення альвеоляр­ної вентиляції. Зникають усі рефлек­торні реакції на больові подразники, і тільки реакція на розтягнення сфінте-ра прямої кишки залишається. Зіниці розширюються, не реагують на світ­ло, сльозотеча припиняється (рогів­ка суха), повіки не заплющені, очні яблука фіксовані в центральному по­ложенні. З'являються ознаки знижен­ня серцево-судинної діяльності, ви­никають помітна тахікардія, артеріаль­на гіпотензія, підвищується централь­ний венозний тиск, пригнічується функціональна діяльність нирок (аж до анурії), розвивається метаболічний та газовий ацидоз.

Четверта стадія наркозу — агональна. Вона є наслідком над­мірного поглиблення наркозу і може призвести до необоротних змін у клітинах ЦНС, якщо її тривалість пе­ревищує 3— 4 хв. Серцева діяльність припиняється через 2— 3 хв після зу­пинки дихання. Перед цим не вдається визначити пульс та артеріальний тиск, з'являється липкий холодний піт, шкіра набуває сіруватого від­тінку, спостерігається зяяння сфінк­терів, а отже — мимовільні сечови­пускання та дефекація. Тільки термі­нові заходи з серцево-легенової реа­німації, розпочаті не пізніше, ніж че­рез 3—5 хв після припинення крово­обігу, можуть врятувати хворого. Тре­ба негайно припинити подавати анес-тетичний засіб, почати ШВЛ та за­критий масаж серця, ввести облугу-вальні розчини, за наявності фібри­ляції — проводити дефібриляцію.

Під час виведення з наркозу хво­рий проходить ті самі стадії, що й під час засинання, але у зворотному на­прямку. Проте межа між окремими рівнями наркозу і навіть стадіями не­чітка, меншою мірою виражена ста­дія збудження.

Методика маскового наркозу має свої особливості у зв'язку з виражені-стю стадії збудження. Як правило, зараз ефірний наркоз проводять за допомогою наркозних апаратів. Пара ефіру інгалюється разом із киснем. Наркоз найчастіше провадиться по напівзакритому контуру. Перед нар­козом протягом 2— 3 хв хворий дихає через маску чистим киснем. Після цього вмикають дозиметр ефірниці на 1— 2 об. %, та протягом 3— 4 хв хво­рий звикає до запаху ефіру. Посту­пово його подавання збільшують до 10—20 об. %. Під час збудження, що розпочалося, не можна припиняти подавати анестетичний засіб. Тільки у разі виникнення блювання знімають маску на короткий час. Після вида­лення блювотних мас знову продов­жують наркоз. До відновлення свідо­мості, кашльового та глоткового реф­лексів залишати хворого без догляду не можна, бо можуть виникнути блю­вання, аспірація в дихальні шляхи, порушення гемодинаміки, зовніш­нього дихання та газообміну. Навіть після повного відновлення свідомості слід протягом кількох годин продов­жувати інтенсивне спостереження за хворим.

Позитивні якості ефірного нар­козу:

1) велика терапевтична широчінь за порівняно малої токсичності;

2) відсутність пригнічення гемо­динаміки і функцій паренхіматозних органів;

3) бронходилатаційний ефект та стимуляція дихання в концентраціях, що забезпечують анестезію під час більшості оперативних втручань;

4) виражений аналгетичний ефект та спроможність домогтися доброї м'язової релаксації;

5) можливість використання по­вітря замість кисню. Недоліки:

1) подразнення слизової оболон­ки дихальних шляхів;

2) неприємний запах;

3) вибухонебезпечність;

4) тривале введення в наркоз із вираженим періодом збудження;

5) нудота та блювання під час вве­дення у наркоз та в післяопераційний період;

6) тривалий період пробудження. Показання: зараз ефір рідко використовують для мононаркозу мас-ковим способом. Його застосовують іноді в комбінації з іншими анесте-тичними засобами.

Протипоказання: гострі за­пальні процеси в дихальних шляхах і легенях, міастенія та операції, що потребують застосування електроножа для електрокоагуляції.

ФТОРОТАНОВИЙ НАРКОЗ

Фторотан — сильна наркотична речовина (у 4—5 разів сильніша за ефір і в 50 разів — за закис азоту), не подразнює дихальних шляхів, при­гнічує салівацію та секрецію слини і бронхіальних залоз, розширює брон­хи, з організму виводиться швидко. Пригнічує гортанні та ковтальні реф­лекси, що дозволяє інтубувати тра­хею без застосування м'язових релак­сантів. Після пробудження нерідко спостерігаються тремтіння та озноб, рідше — блювання (2—6 % випадків).

Фгоротан пригнічує дихання (без­посередній вплив на дихальний центр та релаксація дихальних м'язів). Він справляє прямий депресивний вплив на функцію міокарда.

Препарат знижує артеріальний тиск, стимулює центр блукаючого нерва та зменшує частоту пульсу.

Методика маскового фторотаново-го наркозу така сама, як і у разі ви­користання будь-якого іншого інгаля­ційного анестетика. Враховуючи вузь­ку терапевтичну дію препарату, його слід застосовувати тільки за наявності спеціальних випарників, розташова­них поза системою циркуляції газів.

Спочатку хворому подають кисень через маску, потім відкривають випар­ник фторотану, і протягом 2—3 хв його концентрація поступово підвищується до 2—3 об. %. Після введення хворо­го в стан наркозу концентрацію змен­шують до 1,0—1,5 об. %. Введення в стан наркозу відбувається швидко (5— 7 хв), без відчуття ядухи тощо.

Хірургічна стадія фторотанового наркозу розподіляється на 3 рівні.

Пробудження при цьому виді зне­болювання відбувається без збудження, блювання спостерігається рідко, свідомість відновлюється через 5—10 хв.

Позитивні якості:

1) вибухобезпечність;

2) можливість використання висо­ких концентрацій кисню;

3) швидке та приємне для хворого введення в стан наркозу і швидке про­будження;

4) здатність забезпечити добру ре­лаксацію м'язів;

5) пригнічення секреції слинних та бронхіальних залоз;

6) має бронходилатаційний ефект;

7) хімічна стабільність. Недоліки:

1) вузька терапевтична дія;

2) гальмування функції симпато-адреналової системи;

3) виражений депресивний вплив препарату на міокард та дихання;

4) підвищення чутливості серця до катехоламінів та здатність зумовлюва­ти аритмії;

5) погіршення печінкового крово­току, можливість пошкодження печін­ки, особливо у разі повторного за­стосуванні;

6) поява ознобу, метаболічного ацидозу в післяопераційний період.

Показання: для знеболювання короткочасних оперативних втручань на кінцівках, органах черевної порож­нини; у малій гнійній хірургії, трав­матологи. Широко використовується для посилення впливу азоту закису, показаний хворим із супровідною бронхіальною астмою, при операціях на легенях, при феохромоцитомі.