Шовк, бавовняні та синтетичні нитки, які не розсмоктуються, можна стерилізувати в автоклаві (тиск 0,11 мПа, або 1 атм, протягом 20—30 хв).
Синтетичні нитки стерилізують головним чином кип'ятінням у воді протягом 20—30 хв. Металеві шовні матеріали стерилізують також кип'ятінням у 2 % розчині натрію гідрокарбонату.
Найскладнішою є стерилізація кетгуту, який за своїм походженням є носієм різноманітної патогенної мікрофлори, у тому числі анаеробної (споротворчі клостридії газової гангрени та правцю). Кетгут залежно від товщини нитки, а також від імпрегнації його хромом (хромований кетгут) розсмоктується протягом 1— 4 тиж. Існують два головних способи хімічної стерилізації кетгуту — вологий (Клаудіуса та в модифікації Губа-рєва) та сухий (Сітковського).
Спосіб Клаудіуса: кетгут (кільця ниток) поміщають на добу в ефір для знежирювання, а потім у банку з водним розчином Люголя (1г кристалів йоду, 2 г калію йодиду, 97 мл води) на 9 діб. Після цього перевіряють його на стерильність (сіють на мікробіологічне середовище). Якщо він стерильний, розчин Люголя зливають у банки. У банку з кетгутом наливають 96 % спирт етиловий. Якщо ж через 9 діб перебування в розчині Люголя кетгут виявив
ся нестерильним, його знову заливають цим самим розчином на 9 діб.
Губарєв замість водного розчину Люголя використав спиртовий. При цьому термін стерилізації скорочується до 7—14 діб.
Сухий метод Сітковського полягає в підвішування кілець кетгута в банки з притертою пробкою, на дні якої лежать кристали йоду (40 г на банку місткістю 5 л). Періодично банку струшують для кращого охоплення кетгуту парою йоду. Через 3—4 доби кетгут перевіряють на стерильність. За стерилізації цим методом кетгут бажано опустити на 1—2 хв у 2 % розчин калію йодиду. Розмочений кетгут потім краще стерилізується парою йоду.
Перед стерилізацією будь-яким методом кетгут треба помістити в термостат для проростання (на добу за температури 20—35 °С) спорових форм мікробів у вегетативні (за методом Боккала).
Через велику реактогенність і сенсибілізуючі (алергізуючі) властивості кетгуту, складність його стерилізації, а також наявність синтетичних ниток, що розсмоктуються і позбавлені зазначених недоліків, кетгут зараз застосовують все рідше. Та й то головним чином простерилізований в заводських умовах, що зберігається в запаяних ампулах. Через зростання в останні два десятиріччя частоти післяопераційних інфекційних ускладнень, пов'язаних також з порушенням у хірургічних установах асептичного режиму (для поліпшення останнього), а також з метою безпечної експлуатації автоклавів у лікарнях організовано центральні стерилізаційні, які забезпечують всі відділення стерильними матеріалами, інструментами тощо. Система централізованого забезпечення всіх підрозділів лікарні стерильними матеріалами з її можливостями застосування нових технологій та апаратів не тільки підвищує якість стерилізації медичних матеріалів та виробів, але й завдяки поліпшенню їх упаковки збільшує термін придатності, підвищує ефективність праці медичних сестер операційних та відділень.
ІНШІ СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АСЕПТИЧНОГО РЕЖИМУ
Поряд із викладеними способами профілактики та боротьби з інфекційними ускладненнями, що виникають після хірургічних втручань та процедур, величезне значення мають професіоналізм, сумлінність та дисциплінованість персоналу хірургічного відділення, насамперед операційних та перев'язочних. Особливо велика роль у цьому належить завідуючому хірургічним відділенням або операційного блока і старшій операційній сестрі. Від ставлення останньої до асептики та вимогливості її до персоналу великою мірою залежать асептичний режим в операційній, перев'язочній та показники післяопераційних септичних ускладнень.
Чітка організація праці в операційній, добра підготовка всіх учасників до операції, послідовність виконання втручань (починати з максимально чистих), тісна взаємодія анестезіологічної і хірургічної бригад в досягненні та дотриманні асептичного режиму, гігієна тіла та одягу членів бригад (всі члени операційної та анестезіологічної бригад повинні бути одягнені в спеціальні костюми), обмеження пересування в операційній персоналу та спостерігачів, правильна подача операційними сестрами інструментів та шовного матеріалу, профілактика попадання кишкового вмісту, сечі, жовчі в рану та порожнини сприяють зниженню ризику післяопераційних ускладнень інфекційного характе-РУ.
Заходи, спрямовані безпосередньо на недопущення проникнення патогенної мікрофлори в рану та знищення її в останній, матимуть максимальний ефект, якщо вони поєднуються з бережливим (біологічним, а не механістичним) ставленням до тканин (розтин їх гострим скальпелем; уникнення тупих тракцій, стискання та розміжчен-ня тканин; надійний гемостаз і прицільне накладання зажимів на кровоточиві судини; промокання рани, а не витирання її; накладання на рану розумного мінімуму швів з проведенням їх на відстані від краю на 0,3—0,5 см для збереження максимального кровопостачання країв рани; накладання на рану пов'язки-наклейки, якапозбавлена турнікетного ефекту тощо), оскільки висока життєздатність тканин — запорука опірності їх інфекції. У разі зниження життєздатності тканин розвиток інфекції у рані можливий за мінімального мікробного забруднення (контамінації), що набагато менше за критичне (для гнійної інфекції воно становить 10s"6 мікробних тіл на 1 г тканини).