5) створює умови для активного відсмоктування з трахеї і бронхів слизу, гною, крові, детриту, блювотних мас;
6) дозволяє виключати з вентиляції окремі ділянки легень за збереження її в інших відділах;
7) дає можливість виконувати оперативні втручання в ділянці голови та шиї.
Разом із цим ендотрахеальний наркоз має і деякі недоліки, які не спостерігаються за інших методів анестезії:
1) складність методики, що вимагає спеціального оснащення і підготовки персоналу;
2) подразний вплив ендотрахеаль-ної трубки на слизову оболонку трахеї;
3) можливість поширення інфекції в розташовані нижче відділи органів дихання.
Показання: перед оперативними втручаннями на органах грудної клітки, тривалими (понад 1 год) і травматичними операціями на органах черевної порожнини, нейрохірургічними втручаннями, а також перед операціями, що супроводжуються великою крововтратою, у разі тяжких захворювань щитовидної залози і тоді, коди потрібна добра релаксація м'язів. Показанням до цього виду знеболювання є оперативні втручання у такому положенні хворого на операційному столі, за якого порушується біоме-ханізм дихання і потрібна штучна вентиляція легень (положення Тренделен-бурга, положення на животі і ін.).
Протипоказання: гострі інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів (трахеїт, ларингіт, фарингіт, риніт і ін.).
Нерідко ускладненнями інтубацій-ного наркозу є трахеїт, ларингіт або фарингіт, зумовлені ушкодженням слизової оболонки гортані, глотки під час інтубації, тугою тампонадою ротової частини глотки, тривалим перебуванням інтубаційної трубки в трахеї. При цьому відзначаються біль під час ковтання, захриплість голосу та інші неприємні відчуття. Як правило, вони минають через 2—3 доби. Терапія цих ускладнень полягає в полосканні порожнини рота теплим гіпертонічним та антисептичним розчинами, застосуванні олійних та парових інгаляцій.
У ослаблених хворих з розладами органного та периферичного кровообігу навіть короткочасний (1—2 год) тиск роздутої манжетки на слизову оболонку трахеї призводить до порушення її кровообігу з подальшим утворенням пролежнів. Для їх запобігання треба уникати надмірного роз
дування манжетки і періодично (через кожні 1—2 год) випускати з неї повітря.
Пізнішим і порівняно рідкісним ускладненням ендотрахеального наркозу є розвиток гранульом голосових зв'язок, які виникають унаслідок некрозу слизової оболонки та фібринозно-гнійного запалення в ділянці голосових зв'язок та навколишніх тканин.
КОМБІНОВАНА ЗАГАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ
Комбінованою називають анестезію, що досягається одночасним або послідовним використанням різних препаратів: загальних анестетиків, транквілізаторів, аналгетиків, міоре-лаксантів. Це дає можливість значно зменшувати концентрацію анестетич-них засобів, а відтак їх токсичну дію на організм. У анестезіологічній практиці найчастіше поєднують азоту закис, з одним із найсильніших інгаляційних і неінгаляційних анестетичних засобів.
НЕЙРОЛЕПТАНАЛГЕЗІЯ
Нейролептаналгезія (НЛА) є одним із видів комбінованого знеболювання, за якого з допомогою поєднання нейролептичних речовин і наркотичних аналгетиків досягається особливий стан організму — нейролепсія. Вона проявляється зниженням психічної та рухової активності, станом байдужості, майже до кататонії і каталепсії, втратою чутливості без вимкнення свідомості. Найчастіше поєднують нейролептик дроперидол і аналгетик фен-таніл. Характерною особливістю НЛА є стабільність роботи серця і судин навіть під час виконання найтравма-тичніших етапів операції.
АТАРАЛГЕЗІЯ
Поєднання транквілізатора діазепа-му з наркотичними аналгетиками (фентанілом, пентазацином) у анестезіологічній практиці одержало назву атаралгезії. За своєю дією на організм цей метод має багато спільного з НЛА.
МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ
Місцева анестезія має велику питому вагу в клінічній практиці. Це пов'язано з простотою виконання, відносною безпечністю, відсутністю потреби в спеціальній складній апаратурі. Найпоширеніші в клінічній практиці місцева інфільтраційна, поверхнева (термінальна) і різні види провідникової анестезії. Значно рідше використовують анестезію охолодженням, внутрішньокісткову, внутріш-ньовенозну під джгутом, акупунктурну аналгезію. Фармакологічні препарати, що використовуються для місцевого знеболювання, належать до групи місцевих анестетичних речовин.
Широкому визнанню цього методу знеболювання сприяли праці О.В. Вишневського, 0.0. Вишневсь-кого і їх послідовників.
Сьогодні місцева анестезія посідає чільне місце в амбулаторній і поліклінічній практиці під час знеболювання невеликих оперативних втручань.
Новокаїн використовують головним чином для місцевої інфільтраційної і провідникової анестезії. Найчастіше для місцевої анестезії його використовують в 0,25—0,5 % розчинах. Анестезія при цьому триває до 1,5 год. За 1 год операції дозволяється вводити до 2 г новокаїну. Максимальні разові дози для дорослих: у разі використання 0,25 % розчину — 500 мл, 0,5 % - 200 мл, 1 % - 75 мл, 2 % -25 мл. Препарат частіше використовують у комбінації з адреналіном, що зменшує швидкість його всмоктування.
Безпосередньо перед знеболюванням подають по 2—3 краплі 0,1 % розчину адреналіну на 100 мл 0,25 % — 0,5 % розчину новокаїну. Це дозволяє зменшити дозу анестетика у 1,5— 2 рази і знизити його токсичність. Зменшення токсичності новокаїну при цьому зумовлено тим, що у разі повільного всмоктування він встигає гідролізуватися псевдохолінестеразою плазми і не кумулює.
Тримекаїн для місцевої інфільтраційної анестезії використовують у вигляді 0,25— 0,5 % розчину. Разові дози звичайно не перевищують 20 мг/кг. На відміну від новокаїну, він впливає на рубцевозмінені тканини. Для провідникової анестезії використовують 1 % (до 100 мл) або 2 % (до 20 мл) розчин, а для перидуральної — 2—3 % розчин (10—12 мг/кг).
Ксикаїн (лідокаїн) — одна з най-стійкіших анестезуючих речовин, що не втрачає своїх властивостей під дією кислот, основ, кипіння. Рідко зумовлює алергічні реакції, у 4 рази сильніший за новокаїн і в 2 рази токсич-ніший. Діє протягом 3— 5 год. Кси-каїн використовують для інфільт-ра-ційної анестезії у вигляді 0,25— 0,5 % розчину, для провідникової — 1 %, перидуральної — 2 %, термінальної — 5 % розчину. Максимальна разова доза для дорослих — у розчині до 200 мг, а у поєднанні з адреналіном — 500 мг.
Дикаїн використовують в 0,25—2 % розчині для термінальної анестезії, бо він легко проникає через слизові оболонки і не проникає через не-пошкоджену шкіру. Анестезія настає через 2—3 хв і триває 20—40 хв. Дітям до 10 років анестезію дикаїном не проводять. Максимальна разова доза — 1 мг/кг.
Анестезіологи використовують термінальну анестезію перед інтубацією трахеї для зменшення подразної дії ендотрахеальної трубки. Особливо широко її використовують у разі бронхоскопії, яку проводять з допомогою розпилювача Макинтоша або гортанного шприца. Для анестезії трахеї і бронхів хворому під час розпилювання речовини пропонують зробити глибокий вдих. Тулуб нахиляють поперемінне праворуч і ліворуч, щоб досягти анестезії в обох бронхах.