Формування та зміцнення дохідної бази державного бюджету - Магістерська дисертація

- звільнення від податку і зарахування на спеціальний рахунок, що прирівнюється до амортизаційного фонду, прибутку, отриманого від про­дажну частини основного капіталу, якщо цей прибуток підприємство має намір реінвестувати в основні засоби протягом трьох років.

Одним з основних засобів стимулювання нагромаджень, структурних змін у всіх розвинутих країнах є прискорена амортизація, її необхідно запровадити і в практику українських підприємств. Крім того, має сенс надати додаткові амортизаційні пільги окремим підприємствам і галузям, зокрема дозволити:

— в наукомістких галузях списання 50% вартості обладнання в пер­ший рік його експлуатації;

— списання в перший рік до 30% вартості енергозберігаючого, очис­ного і екологічно чистого устаткування.

Стимулювання банківських середньо- і довгострокових кредитів, без яких неможливо вирішити проблему нестачі інвестиційних ресурсів, а та­кож банківських інвестицій в цінні папери підприємств, вимагає:

— надання банкам, у яких частка середньо- та довгострокових кредитів у загальній сумі вкладень становить не менше 25%, податкового кредиту;

— оподаткування за пільговою ставкою (наприклад, 15%) доходів, отри­маних банками від середньо- і довгострокових кредитів, спрямованих у пріоритетні галузі економіки;

— звільнення від оподаткування прибутку, направленого на придбання акцій підприємств (при їх первинному розміщенні) або внесеного в статутний фонд підприємства;

— звільнити від оподаткування прибутку від операцій з цінними папе­рами, які знаходяться у власності банку понад шість місяців, а доходи від короткострокових операцій обкладати звичайним податком на прибуток. Диференціація оподаткування операцій з цінними паперами може стати чинником, що стимгулюватиме придбання банком акцій підприємств не з метою гри на їх курсах, а на тривалий період. Це буде сприяти закріпленню банків як інвесторів за підприємствами.

Регулювання інфляційних процесів передбачає скорочення тих по­датків, внесків і відрахувань, які підвищують ціни товарів, зокрема:

— внесення змін в методику обчислення податку на додану вартість з тим, щоо виключити з бази оподаткування складники, шо не мають жод­ного відношення до показника доданої вартості: амортизаційні відраху­вання, акцизний збір, платежі до цільових фондів;

— поетапне зниження ставки податку на додану вартість спочатку до 18, а потім до 16% з метою наближення її до рівня, прийнятого більшістю розвинутих країн;

— зменшення нарахувань на фонд оплати праці до цільових позабюд­жетних фондів.

Підставою для такої пропозиції є, насамперед, інформація про те, що кошти багатьох з цих фондів використовуються не за призначенням. Всі ці запропоновані зміни податкової системи можуть сприяти підсиленню регулюючого впливу податків на соціально-економічні процеси в країні.

Проте ефективність податкового регулювання залежить не тільки від якості концепції податкової політики, а й від цілого ряду об'єктивних та суб'єктивних обставин. Перша з них - своєчасність податкових змін.

Західні вчені наголошують на існуванні внутрішнього (між виникнен­ням необхідності внесення змін до податкової системи і моментом прий­няття відповідного рішення) і зовнішнього (між моментом прийняття рішення про зміну податкової політики і часом завершення його основної дії на економіку) лагів в податковій політиці.

Вони свідчать про те, що будь-які зміни в податковій системі не при­несуть швидких наслідків, їх вплив (особливо на темпи ВВП) має прояви­тися лише через декілька років. Тому, щоб своєчасно отримати результа­ти певної податкової політики, треба не зволікати з прийняттям рішення про її впровадження.

Друга обставина - наближеність фактичного рівня податкового преса в країні до його критичної межі. В разі, коли він знаходиться недалеко від критичної точки або перевищує її, його послаблення не може не дати по­зитивних наслідків для економіки, в тому числі може супроводжуватися збереженням попереднього чи навіть зростанням обсягу податкових над­ходжень.

І, нарешті, третя - поєднання стимулюючої податкової політики з комп­лексом інших заходів.

3.3 Використання позик і кредитів як доходного джерела Державного бюджету України.

Проблема державного боргу України нерозривно пов'язана з вирішенням проблем дефіциту платіжного і торгового балансів, зростанням зовнішньої та внутрішньої заборгованості. Макроекономічна ситуація, яка склала в Україні, а також політична нестабільність, незбалансованість дій різних гілок влади — одна з головних причин неефективного використання державних кредитів і зростання заборгованості. Суттєвим фактором зростання державного боргу є також нецільове використання державних запозичень, відсутність урядового контролю за їх використанням у виробництві, тобто рентабельністю залучення у виробничий процес.

Державний борг України на 1 жовтня 1998 року за даними Міністерстерства фінансів становив 50,5 млрл. грн., у тому числі державний зовнішній борг 10,9 млрл. дол. США, або 37,1 млрд. грн. (73,47%), а державний внутрішн борг — 13,4 млрд. грн. (26,53%).

Міжнародна фінансова практика виробила різні критерії оцінки критичного рівня державного боргу щодо можливості країни з його обслуговування.Так, наприклад, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, якщо він перевищує 50% від ВВП. Відповідно до вимог Маастріхської угоди державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП країни.

Виходячи з наведених вище критеріїв оцінки державного боргу Україна має такі фактичні показники:

— державний борг до БВП — 50%;

— державний зовнішній борг до ВВП — 37%.

Отже, у відповідності з даними Міністерства фінансів державний борг України за тенденції його постійного зростання і водночас падіння реальною ВВП стрімко наближається до критичного значення цих показників.

Вивчаючи проблему державного боргу України, важливо визначити його структуру, тенденції, можливі напрямки необхідні розміри обслуговування погашення кожного структурного елементу державного боргу

До основних структурних елементів державного боргу України можна віднести такі зобов'язання:

— кредити, отримані Україною від міжнародних фінансових організації МВФ, Світового банку, ЄБРР;

— державні кредити, отримані від іноземних держав та іноземних приватних банків;

— заборгованість держави з розміщення державних цінних паперів;

— іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії Уряду;

— заборгованість уряду за отримані кредити від комерційних банків;

— кредити, отримані урядом України від НБУ;

— заборгованість держави з невиплаченої заробітної плати та інших соці­альних виплат:

— зобов'язання держави щодо компенсації заощаджень громадян в уста­новах Ощадбанку.

Основним кредитором України є МВФ. Фінансові ресурси надаються на пільгових умовах. Так, кредити Міжнародного валютного фонду "STF" та “STAND-BY" надані Україні на 10 і 5 років, при цьому пільговий період (відстрочка сплати процентних платежів) становить відповідно 4,5 і 3,25 років. Плата за користування кредитами здійснюється на умовах значно вигідні­ших, ніж ринкові, процентна ставка нижча за “LIBOR". За період із 1992 до 1998 року отримано кредитів на 2,7 млрл. дод.