Зміст
Вступ
1. Наукове обґрунтування управління виробництвом
2. Принципова організаційна структура підприємства (виробництва)
2.1. Типи організаційних структур управління виробництвом
2.2. Життєвий цикл виробництва
3. Виробничо-технологічний процес підприємства (на прикладі
українських машинобудівних підприємствах)
3.1. Основне і допоміжне виробництво
3.2. Управління технологічним процесом у виробництві
3.3. Контроль, за якістю продукції
3.4. Організація постачання ресурсів, готової продукції та її збуту
Висновки
Література
Вступ
Кожна людина протягом усього життя так чи інакше зв'язана з виробництвом. Саме в ньому або при його сприянні люди ростуть, учаться, працюють, переборюють недуги, вступають у різноманітні відносини, розвивають науку і культуру. У рамках організацій повсюдно здійснюється людська діяльність. Немає організацій без людей, так само як і немає людей, яким не приходиться мати справу з організаціями.
Організація виробництва - складний процес. У ньому переплітаються й уживаються інтереси особистості і груп, стимули й обмеження, жорстка технологія й інновації, безумовна дисципліна і вільна творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. У виробництва є свій вигляд, своя культура, свої традиції і репутація. Вони впевнено розвиваються, коли мають обґрунтовану стратегію й ефективно використовують ресурси. Вони перебудовуються, коли перестають відповідати обраним цілям. Вони гинуть, коли виявляються нездатними виконувати свої задачі.
Не пізнавши сутності виробництва і не зрозумівши закономірностей його розвитку, не можна ні керувати ним, ні використовувати його у благо кожної людини й в інтересах усіх, ні переходити в його діяльності на сучасні технології. Навіщо виробництво потрібно, як створюється і розвивається, на яких принципах будується, чому і як змінюються, які можливості відкриває, чому його учасники діють так, а не інакше, - відповіді на ці питання покликана дати теорія організації виробництва, що спирається на узагальнення новітнього світового досвіду.
Виробники відзначають, що підприємництво за останні два-три роки стало більш розумним, більш орієнтованим на довгострокові цілі. Професіоналізм став цінуватися вище гарних зв'язків, бажання витратити якнайбільше вже перемінилося прагненням до економії, скороченню витрат. І від влади сучасному підприємництву, узагалі ж, потрібно зовсім небагато. Вона повинна забезпечити прозорість середовища і підтримати прагнення бізнесу вкладатися в майбутнє. Ці загальні задачі розпадаються на більш конкретні.
Актуальністю теми даної курсової роботи є вивчення і виявлення технологічного, виробничого, організаційного, ресурсного потенціалу підприємств і попиту основних груп покупців на ринку. Це, у свою чергу, послужило підставою здійснення на підприємствах процесу виробництва, і в рамках його – зміни організаційної структури виробництва. У даний час, коли швидкими темпами росте загальна маса виробничих підприємств, надзвичайно важливо розуміти організаційні та управлінські моменти виробництва.
Ціль курсової роботи – визначити найбільше важливі проблеми в структурі організації виробництва, виявити шляхи їх вирішення як на мікро- , так і на макро- рівні в умовах процесу управління виробництвом підприємств із поетапним вирішенням проблем в умовах ринкової економіки.
Відповідно до мети курсової роботи можна виділити найбільш важливі задачі:
1. Розібратися в структурі організації управління виробництвом.
2. Визначити найбільше важливі проблеми в структурі управління виробництвом.
3. Визначити етапи і проблеми виробничо-технологічного процесу підприємства.
4. Поняття організації постачання матеріально-технічних ресурсів та готової продукції.
5. Поняття організації збуту готової продукції.
Курсова робота складається з практичного розгляду проблеми, а також на наглядних практичних прикладах (на прикладі машинобудівних підприємств України) проаналізовані більшість моментів організації процесу виробництва.
1. Наукове обґрунтування управління виробництвом
Управління виробництвом - складова частина управління промисловим виробництвом. Управління виробництвом, так само, як і управління взагалі, на наукову основу було вперше поставлене Ф.У. Тейлором, що “завзято наполягав на необхідності і можливості найточнішого визначення тієї межі швидкості, при якому робота може на нормальних умовах не сповільняться цілими днями протягом усього життя і при цьому не заподіювати робітнику ніякої шкоди, залишаючись, однак, ощадливою в смислі часу”.
Підхід, запропонований Тейлором, дозволяв не тільки досить точно визначити можливу продуктивність працівника, але й істотно її підвищити, причому праця виконавців регламентована також, як і робота устаткування.
Однак таку роботу було реально провести повною мірою лише в окремих випадках і на окремих, не самих складних операціях. При більш складному виробництві, коли необхідно пронормувати десятки тисяч операцій, які постійно удосконалюються, на фоні безупинно мінливої номенклатури продукції, що випускається, така робота не тільки неймовірно трудомістка, але і найчастіше технічно нездійсненна.
З ростом технічного зростання виробництва піддати працю виконавця жорсткому регламентуванню, якщо робота ведеться на конвеєрі, стало і зовсім неможливим.
У силу цих причин велике значення набули системи матеріального і морального стимулювання працівників.
Якщо Тейлор і його найближчі послідовники розглядали роботу будь-якого індивіда при визначеній продуктивності з дуже незначними її відхиленнями, то нинішнім керівникам у набагато більшому ступені приходиться враховувати ту обставину, що різні працівники на різних операціях здатні виконувати як кількісно, так і якісно істотно різний обсяг роботи.
У машинобудуванні, наприклад, рівень продуктивності між кращим і гіршим робітником може коливатися в досить широкому діапазоні. Кращий працівник виконує в три рази роботи більше, ніж гірший.
Видимо, подібний діапазон існував здавна, у всякому разі ще при Тейлорі, однак здібності працівника виконувати норму здебільшого оцінювалися за принципом - виконує він її або не виконує (або так, або ні).
З неможливістю проведення детального нормування і контролю норма перетворилася в діапазон, і завданням керівників стало стимулювання працівників працювати ближче до верхньої границі діапазону, тобто більш продуктивно.
Цей діапазон як співвідношення між кращим і гіршим працівниками можна уявити у вигляді нормального розподілу.
Подібного роду співвідношення в продуктивності праці на виробництві (3/1) характерно не тільки для індивідів, але і для компаній і навіть цілих країн. Поліпшення роботи компанії здебільшого залежить від методів і способів управління нею (хоча, як відомо багато чого обумовлюється і зовнішніми факторами).
Яка ж результативність може бути досягнута виконавцем на виробництві?
Завантажити реферат