Гетьман Іван Мазепа

Гетьман Іван Мазепа

Гетьман Іван Мазера був роду шляхетського, повіту Білоцерківського, старожитньої шляхти української і у війську Запорозькому значної.

Звідки походили Мазепи-Колединські, предки Гетьмана невідомо: є лише натяки на подільське (Барське староство) або волинське походження цього роду. Є вістка, але не досить певна, що один з них (припускають Михайло чи Микола) дістав 1544 р. від короля Жигмонта І хутір Каменець – пізніше село Мазепинці, на ленному праві. За іншими відомостями цей Мазепа був служебником київського воєводи (1544-1555) князя Пронського, який надав йому селище на річці Росі. Пронський, будуючи замок у Білій Церкві, вимагав забезпечити його належною службою і для цього поселяв своїх служебників на Білоцерківщині, яка щойно починала відроджуватись від татарської руїни кінця XV – першої половини XVI ст.

Перший документально відомий нам предок Гетьмана на Білоцерківщині був Микола Мазепа-Колединський, який отримав 1572 р. привілей короля Жигмонта ІІ Августа на хутір на Камениці (р. Рось) на ленному праві, з обов’язком відбувати військову службу при Білоцерківському старості. Це надання ствердив у 1578 році король Стефан Баторій. Микола Мазепа був тоді ще молодою людиною, бо ще декілька десятиліть виконував службу. Ця служба зблизила Мазепу з білоцерківською старостинською адміністрацією, й, можливо, у зв’язку з цим князь Курцевич, підстароста Білоцерківський, приймає його до свого родового герба «Курч», що відтоді стає гербом Мазеп-Колединських. Можна вважати, що Микола Мазепа був прадід Гетьмана.

Зовсім зник з історичних джерел дід Гетьмана – Михайло Мазепа. Відомо тільки його ім’я – батько Гетьмана називався Степан Михайлович, та збереглося принагідна і не досить ясна згадка Гетьмана про свого діда, який нібито колись служив московському цареві. Якщо ця звістка торкається саме діда Гетьмана по батькові, то це може бути тільки козацька служба – охорона України і південних кордонів Московської держави від татар.

Українська традиція ХVII-XVIII ст. зберегла пам'ять про давні й близькі зв’язки роду Мазепи з козаччиною. Героєм козацьких літописів був полковник Федір Мазепа, один з козацьких ватажків, що брали участь у повстанні Наливайка і були страчені у Варшаві в 1596 році. Згодом були Мазепи і в козацькому реєстрі 1649 р.

Можливо, що Михайло Мазепа загинув в 1620 р. під Цецорою, де разом з коронним гетьманом Жолкевським полягло в бою з турками чимало українського вояцтва.

Більш відомостей про батька Гетьмана – Степана-Адама Мазепу. За молодих літ це був типовий кресовий шляхтич, який відзначився і серед і земляків, і серед уряду Речі Посполитої. В 1637 р. він убив шляхтича, Яна Зеленського, і був за це засуджений до смертної кари, але йому пощастило відтягти виконання вироку. Тим часом він погодився з родиною убитого і у 1645 р. дістав королівський охоронний лист і був відновлений в усіх правах.

Чи цей випадок чи традиційні зв’язки з козаччиною привели Степана-Адама Мазепу в табір Хмельницького і з шляхтича зробило одного із визначних діячів національно-визвольної війни. З 1654 р. він був Білоцерківським козацьким отаманом.

Під час Переяславських переговорів з Москвою Степан Мазепа виступає речником української покозаченої шляхти й бере участь у відомій шляхетській делегації до Батурина, яку очолювали Виговські. Це зблизило його з гетьманом Іваном Виговським, який доручає Мазепі, тоді білоцерківському намісникові, важливу військову місію до короля Яна-Казиміра. Прихильник політики Виговського, Степан-Адам Мазепа був одним із діячів Гадяцької угоди 1658 р. і пізніше залишається на польському боці української політики. На сеймі 1659 р. отримує дідичні права на Кам’яницю (Мазепинці) в 1662 р. був затверджений Чернігівським підчашим. Польський уряд мав відносини з білоцерківським дідичем, який отримує підтвердження королівське на село Будище в Богуславському старостві в 1663 р. й м. Триліси на Білоцерківщині в 1665, а також спеціальну охорону білоцерківського польського коменданта для своїх маєтків. Помер в 1665 році.

Степан-Адам Мазепа був одружений з Мариною Мокієвські, представницею старого шляхетського роду Білоцерківщини, який також зв’язав свою долю з козаччиною і національно-визвольною війною 1648-1654 рр. Марина Мокієвські-Мазепина присвятила свої молоді роки сім’ї і вихованню своїх двох дітей – сина Івана, майбутнього гетьмана, й доньки Олександри. Після смерті чоловіка віддала себе громадським і церковним справам. Була вона членом Луцького Хрестовоздвиженського братства (1666), а згодом прийняла чернецтво з ім’ям Марії Магдалени й була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського (1686–1707) і Глухівського (з 1688 р.) жіночих монастирів. Вірна дорадниця свого сина-гетьмана, вона померла в глибокій старості на прикінці 1707 р.

Ще й досі точиться дискусія щодо дати народження Івана Мазепи. Вважають, що Іван Мазепа народився 20 березня 1639 р. (більш вірогідніша дата) в селі Мазепинці, поблизу Булої Церкви. Культурні й освічені батьки, люди широких національно-політичних інтересів, вплинули на виховання майбутнього гетьмана. Дитячі роки Івана припали на час Визвольної війни українського народу проти панування Речі Посполитої. Юнак був свідком багатьох подій, що розгорталися у 40-50-х роках XVII століття на українській землі, – походів Б. Хмельницького, перемог і поразок, відновлення влади Польщі на Правобережжі.

Природний розум і потяг до знань привели юнака у стіни Київського колегіуму, а потім в Єзуїтський у Варшаву. Посилаючи сина до Варшави, Степан-Адам Мазепа сподівався, що він, з допомогою знайомих українських магнатів (зокрема князів Вишневецьких і Ліщинських), дістанеться до королівського двору, щоб навчатися поводженню з людьми біля королівської особи. Молодий Мазепа покойовим у короля Яна-Казимира, який послав його для завершення освіти за кордон. Мазепа побував (приблизно в 1656-1659 рр.) в Німеччині, Італії і Франції; є відомість про те, що він був і в Нідерландах, де вивчав артилерійську справу. Перебування за кордоном дало Мазепі не лише зовнішній лиск європейської культури й знання чужих мов, але й досвід європейського політичного та культурного життя і почуття європейськості.

Після повернення з-за кордону, Мазепа продовжує службу як покойовий дворянин при королівському дворі, підтримуючи в водночас зв’язки з Україною ведучи публічні й приватні справи батька. Розумна й освічена людина, оточена ласкою й довірою короля й королеви Марії-Людвіки, молодий Мазепа виконує низьку важливих дипломатичних доручень польського уряду на Україні. В 1659 р. він був відісланий з королівським листом до гетьмана Івана Виговського, в 1660 р. – до гетьмана Юрія Хмельницького, а в 1663 р. – до гетьмана Павла Тетері, якому він привіз гетьманські клейноди. Прихильник Гадяцької угоди, Мазепа бере участь у дипломатичній підготовці походу Яна-Казиміра на Лівобережну Україну 1663-1664 рр. Перебування при королівському дворі було для Мазепи доброю школою й політичної діяльності, й двірської інтриги, дало досконале знання польського світу, й створило йому впливові зв’язки в польсько-литовських магнатських колах, які він зберіг до кінця життя.