Невдовзі зазнав краху Іван Самойлович, на якого В. Галіцин поклав відповідальність за невдалий похід проти Кримського ханства у травні-червні 1687 р. Самойлович був позбавлений гетьманства і заарештований разом із сином Яковом і деякими своїми прибічниками. Дещо днями пізніше був заарештований, у таборі на р. Сурі і Григорій Самойлович. Керувати справами українського уряду було доручено генеральному обозному Борковському. Негайно після арешту гетьмана Самойловича почалися великі розрухи у війську, як у головному таборі, так і у війську Григорія Самойловича.
Восени 1687 р. гетьман Самойлович з сином Яковом були перевезені до Орла, а потім до Нижнього Новгорода. В 1688 р. були заслані до Слободи Кукарки (Вятка), а пізніше – в Сибір. Родичі й прибічники Самойловича були позбавлені урядів. Величезне майно Самойловича було конфісковане московським урядом.
Є думка, що Мазепа мав відношення до ув’язнення Самойловича.
25 липня 1687 р. на Коломаку скликано військову раду. Поширивши в роки правління І. Самойловича вплив на козацьку старшину й маючи підтримку Москви, Мазепа забезпечив своє обрання гетьманом на козацькій раді.
Хоч головним кандидатом на гетьмана був Мазепа, але старшини, що скинули Самойловича, були й інші, досить впливові, кандидати, як генеральний обозний В. Борковський або колишній полтавський полковник Прокін Левенець. Перемогла кандидатура Мазепи і саме тому, що в той час вона була прийнятна і для старшини, і для царського уряду. Старшина, скидаючи Самойловича, за його самовладність, нічого не мала проти його зовнішньої політики. Старі прибічники П. Дорошенка, які відіграли активну роль в поваленні Самойловича – М. Вуякевич, Г. Гамалія, В. Кочубей, – висунули кандидатуру людини, яка своєю попередньою політичною діяльністю була відома як противник антитурецької коаліції, а отже могла б продовжувати в цьому питанні політику Самойловича. Царський уряд, зі свого боку, давно й добре знав Мазепу, який мав впливові зв’язки в московських урядових колах. Отже, на його кандидатурі зійшлись обидві сторони.
Того ж вечора старшина позбавила прибічників колишнього гетьмана генеральних і полковницьких урядів і розподілила їх між собою. Після цього військова рада могла лише формальне значення. Вжито було всіх заходів, щоб здійснити намічений напередодні план виборів. Рада відбулася на великій низині біля козацького табору. Місце виборів було оточене тісним колом московського війська. Навколо козаків розставлено стрільців і рейтарів. На раді були присутні тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто зовсім незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім’я Мазепи, а коли дехто спробував назвати ім’я Борковського, їх вмить угамували. Іван Мазепа був обраний на гетьмана України.
Того ж дня Мазепа уклав із московським послом нову угоду, так звані Коломацькі статті. Загалом це було повторення Глухівських статей 1669-го р. з доповненнями, внесеними за гетьманства Самойловича. Козацький реєстр визначили в 30 тисяч , гетьман не міг змінювати полковників без відповідного царського указу, йму заборонялось підтримувати самостійні дипломатичні зв’язки з іншими державами, в головних містах України залишались царські гарнізони.
Підписані Мазепою при одержанні гетьманської булави зобов’язання ставили Лівобережну Україну в ще більшу залежність від Московського царства, але це не заважало йому виконувати далекосяжні плани об’єднання під своєю булавою всього ядра українських козацьких земель разом із Правобережжям і Запорожжям. Об’єднана Україна бачилася йому в межах держави Хмельницького, майже відновленої П. Дорошенком влітку 1668 р.
Найвища в козацькій державі посада відкрила найширші можливості для збагачення. Дрібний український шляхтич невдовзі став одним із найбільших феодалів-землевласників. У маєтностях, яких налічувалось понад 20 тисяч, розкиданих по різних місцевостях України, йому належало близько 100 тисяч селян, а в ряді повітів Росії і 20 тисяч кріпаків.
У відповідь на Кримський похід 1678 р. хан вчинив декілька набігів на українські зелі. Велика заслуга в їх відсічі належала гетьману Мазепі. Виставлені ним по Дніпру лівобережні полки не допустили орду на Лівобережжя взимку 1688 р., а кількатисячне військо під командуванням полковника Новицького розгромило авангардні загони татар і змусило їх відступити. Але врятувати слобідські землі від погрому не вдалося. У червні – жовтні татари кілька разів нападали на Охтирський, Харківський та Ізюмський полки, спалили чимало сіл і містечок, захопили багато ясиру. У вересні – жовтні 1688 р. полк Новицького і Переяславський полк зробили спробу взяти Очаків.
Одночасно готувався другий похід на Крим. Заготовлялися зброя, припаси, фураж, у гирлі р. Самари було збудовано Новобогородицьку фортецю. У квітні 1689 року 12 тисяч російських ратників і 50 тисяч українських козаків під командуванням Галіцина і Мазепи рушили у Кримський похід. На кизикерменській дорозі в Зеленій долині козаки і ратники витримали запекли бій з Ногайською ордою. Атаки татар були особливо навальними і відважними, але й захист був вмілим і мужнім. В решті татари відступили, й російсько-українська армія підійшла до перекопу. Тут на неї вже чекало 150 тисяч готових до активних дій татарських вершників. враховуючи чисельність ворога, відірваність армій від основних баз постачання, нестачу продовольства й фуражу, Галіцин 21 травня наказав відступати. Татари знову підпалили степ і дошкуляли відступаючим до ріки Самари.
Невдача двох Кримських походів стала однією з причин двірцевого перевороту в Москві. Молодий цар Петро Олексійович у серпні 1689 р. усунув з регентства сестру Софію – царівна потрапляє до Троїце-Сергієвого монастиря, а її фаворита Галіцина відсилають на Далеку Північ. Це могло мати сумнівні наслідки і для кар’єри протеже Галіцина Мазепи. Однак природній розум, дипломатичний хист, знанню людей та придворних церемоній виводять Мазепу із глухого кута. Добившись аудієнції у царя щедрими дарами (тільки шабля, подарована Петру Першому, коштувала 2 тисячі карбованців), демонстрацією покори (стояв на колінах перед царем, доки його силою не підняли), оханням його попередніх паперонів («лютий ворог князь Голіцин») гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя.
Мазепа надав царю активну допомогу у грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 р. Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав досвідченому молодому монархові поради у польських справах, згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Цар не лишався у боргу: на Івана Степановича «сипалися» маєтки, тисячі залежних селян, коштовності, найвищі нагороди і титули.
Прихиливши Петра Першого до себе Мазепа розв’язав руки собі для боротьби за поширення влади на Правобережжі. Ці землі після Чигиринських походів турецько-татарських військ аж до Поросся лежали в руїнах. Водночас король Ян ІІІ Собеський, який продовжував війну з турками, вжив заходів для відновлення на повернутих Польщі землях козацьких полкових структур, здатних протистояти татарським набігам. Серед місцевих лідерів тут виділявся Семен Палій, який багато часу провів на Запорожжі. прославившись у боротьбі з татарами, він плекав надію звільнитися від польської влади, в чому розраховував на підтримку Московського царства. З цією метою він зблизився з Мазепою і через нього звернувся до Кремля з проханням прийняти його з правобережними козаками в російське підданство.
Завантажити реферат