Через чотири дні в Глухові у присутності царських представників відбулася козацька рада за участі чотирьох полковників: стародубського – Скоропадського, чернігівського – Полуботка, переяславського – Томари й ніжинського – Жураховського. Мазепа був оголошений зрадником і зміщений. Замість нього гетьманом обрали Стародубського І. Скоропадського, котрий не вірячи в успіх Мазепиного починання, зберіг вірність Петрові.
12 листопада, за наказом царя, українське духівництво проголосило Іванові Мазепі анафему. Відлучення від церкви загрожувало всім, хто піде за ним і перейде на бік шведів. Невдовзі до Петра приєдналися ще два полковники, які раніше підтримували Мазепу: миргородський – Апостол і кампанівський – Галаган. Посмертно були реабілітовані Кочубей та Іскра, їхнім родинам повернули маєтки і дали нові привілеї. З Сибіру повернувся І. Палій.
Побачивши, що сили Карла невеликі й допомоги йому чекати нізвідки, тоді як до армії Петра прибуває поповнення, від Мазепи відступилися й ті, хто спочатку підтримував його: генеральний суддя Чуйкевич, генеральний осавул Максимович, лубенський полковник Зелений та інші. Простий народ зберігав лояльність до Петра, побоюючись у разі непокори звірячих розправ – як у Батурині та його околицях.
Тим часом бойові дії тривали. До кінця 1708 р. шведи, перейшовши Десну, зайняли район Прилуки-Радяч-Ромни; російські війська розташувались біля Сум, Богодухова й Охтирки, прикриваючи дорогу на Харків. У Києві також залишалися вірні Петру війська. З настанням весни, Карл підвів армію до Полтави, гарнізон якої чинив опір. К. Гордієнко привів на допомогу шведам частину запорожців, але в цей час російські війська разом із козаками Галагана атакували і знищили Січ.
Становище Карла і Мазепи ставало дедалі важчим. У 1709 році відбувся вирішальний бій під Полтавою, в ході якого особисто від Мазепи вже нічого не залежало. Разом із Карлом йому довелося тікати до Дніпра й, переправившись біля Перевалочної, шукати порятунку у володіннях Туреччини. На татарських возах вірні гетьману запорожці перевезли їх через степи до Південного Бугу, де втікачів наздогнав посланий услід загін генерала Волконського, але їм усе ж таки вдалось дістатись Очакова.
Петро вимагав від султана видачі втікачів, та його зусилля були марними. На відміну від Карла, що опинивсь в Туреччині ні з чим, Мазепа й тут мав в розпорядженні величезні як на той час суми. Шведському королю він незабаром позичив 240 тисяч талерів. По смерті при ньому знайшли ще 160 тисяч, а також багато срібного посуду й коштовностей.
Випробування останніх місяців підкосили літнього гетьмана. У ніч із 21 на 22 вересня 1709 р., а за іншими даними 28 серпня 1709 р., Мазепа помер у селі Варниці біля містечка Бендер на Дністрі. Відспівали його у присутності Карла ХІІ, потім тіло перевезли в Галац і поховали в древньому монастирі св. Юрія на березі Дунаю.
Завантажити реферат