Кошовий отаман , військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину.
Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну ,судову і духовну владу.
Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на запоріжжі.Його основний обов’язок – здійснення суду над козаками.Крім цього ,він призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як накарзвий отаман.
Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська:надсилав накази по куренях і паланках ,здійснював усі розрахунки, приймав укази і послання ,що надходили на ім’я коша.
Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками порядку в Січі ,а під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень кошового отамана і військової ради ,видавав хлібне і грошове забезпечення козакам ,відав охороною кордонів.
В організації козацікого самоврядування ,яке склалося в Запоріжжі знаходяться зародки майбутньої украйнської державної організації.Ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики ,притаманні лише державній владі.
Військова старшина ,спираючись на багате козацтво ,намагалася використати цю суспільно – політичну організацію в власних інтересах.Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність , всупереч звичаям ,що склалися , утримувала у своїх руках виборні посади на протязі кількох років.У знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд.Однак засилля старшини було не в змозі зруйнувати основні демократичні принципи побудови органів військово – адміністративного апарату ,скасувати притаманні цій системі риси демократизму.
Багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний в ході визвольної війни українського народу 1648-1654 р.р.
3.Правова система ,що склалася в Україні наприкінці XIV –у першій половині XVII ст. за своєю суттю була класовою.Вона надійно служила як інтересам експлуататорів міського походження так і пануванню іноземних поневолювачів.Її основними завданнями були захист і зміцнення феодального кріпосницького ладу в Україні.
В умовах своєрідного політичного становища українських земель ,що опинилися у складі кількох сусідніх держав ,в Україні утворилася досить строката система правових джерел.
Ії первісною барою стало розвинуте право Стародавньої Русі.Особливу роль серед джерел права в Україні відіграла Руська Правда ,яка здійснила значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства ,у складі яких перебувала більшість українських земель.
У кінцевому підсумку в українських землях правова система сформувалася на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників ,статутів ,
сеймових постанов ,привілеїв Польського королівства і Великого князівства Литовського.
При цьому роль звичаєвого права в реформуванні була досить значною.Тривалий час воно діяло поряд з нормами писаного права.
I.Литовський статут ,наприклад ,прямо дозволив суддям при відсутності “писаної” норми вирішувати справу “на основі старого звичая”.Можливість діяти згідно з “старим звичаєм ,способом звичая стародавнього” визнавався і наступними статутами.У III Литовському статуті ,зобов’язувався додержуватися давніх звичаїв ,”усі привілеї земські старовинні і нові від нас дані ,в діяльності і звичаї добрі стародавні зберігати і ні в чому не порушувати”.
Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право – сукупність правових звичаїв ,що встановлювалися у сфері козацтва.Важливість цього джерела підкреслює той факт ,що відразу після приєднання України до Росії царська грамота надавала право судити “у своїх старших по давнішнім правам їх ,тобто на основі звичаєвого права”.А база звичаєвого права закладалася якраз у XV – середині XVIII ст. Спочатку особливу популярність звичаєве козацьке право одержало у середовищі українських селян ,що тікали від своїх хозяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров’я.Норми звичаєвого права ,які склалися у Запорозькій Січі ,закріплювали військово – адміністративну організацію козацтва ,деякі правила воєнних дій ,роботу суддєвих органів ,порядок землекористування і укладення окремих договорів ,види злочинів і покарань.Наявність у козацтва свого особливого права визнавалася польським урядом.Незважаючи на суворість ,а інколи на нещадність норм звичаєвого права ,в ньому була “чесність велика”.Живучи на основі старожитних і найстаріших звичаїв , козацтво всіляко відстоювало звичаєве козацьке право ,побоючись ,що писане право ,зможе обмежити козацькі вільності.Можна з впевненістю стверджувати ,що козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію.
Серед кримінальних злочинів найбільш тяжкими визнавалися вбивство , нанесення побоїв ,крадіжка ,дезертирство ,пияцтво тощо.
Як покарання практикувалися прив’язування злочинців до гармати,биття
канчуками шибеницею ,членоушкодження тощо.
За найбільш тяжкі злочини присуджували до смертної кари ,яка поділялася на просту та кваліфіковану.До останньої відносилось закопування живим у землю ,посадження на палю ,повішення на гак ,забивання киями біля ганебного стовпа.
4.Основним правовим інститутом ,безумовно ,було право власності.
Об’єкти власності були різними: маєток з залежними селянами ,орні землі,
сіножаті ,озена ,річки ,продукти сільського господарства і ремісницького виробництва ,будівлі тощо.Важливе значення при цьому набирав розподіл усіх речей на рухоме і нерухоме майно.До останнього у відповідності з польським правом належало усе ,що було пов’язано із землею.
І все ж головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної власності.
Правовий режим земельних володінь був різноманітним.Розрізнялися,
зокрема ,королівські ,великокнязівські ,магнатські ,шляхентські і церковні землі.Крім того ,в залежності від способу придбання маєтки розподілялися на декілька категорій: ”отчини”,тобто одержані в спадщину родові володіння,
вислужені ,або одержані в користування ,наприклад одержані внаслідок купівлі-продажу.
Право розпорядження цими категоріями було різне.Якщо власник купленого земельного володіння розпоряджувався ним вільно то відносно маєтків ,які були одержані іншим шляхом ,існували певні обмеження.
Шляхентська земельна власність всіх видів-родова ,вислужена або куплена-вважалась недоторканою ,але діти злочинця втрачали право на нерухоме майно.Своє право володіти батьківськими землями втрачали дівчата ,які вийшли заміж без угоди батька і матері ,або одружилися з іноземцями.
Кожне земельне володіння повинно відповідати тому ,що було записано у грамоті господаря. Право володіння землею ,як загальне право супроводжувалося обов’язком для власника відбувати військову повинність.Литовські статути не знали права володіння землею ,яке не було б пов’язано з виконанням військової повинності.
Завантажити реферат