Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни,
призвели до значних змін форм феодальної власності на землю.Основні зміни пов’язані з тим ,що на звільненій території було ліквідовано магнатське землекористування.Землі переходили до загальновійськової власності ,
передавалося козацькій старшині при умові служби ,українській родовій шляхті ,монастирям і окремим особам за послуги ,що надавалися повстанцям.Деяку частину захопили селяни.Феодальна власність на землю значно послабилась.Однак збереглось “істаринне” землеволодіння української шляхти ,монастирів ,магнатів ,козацької старшини ,але це уже були інші форми та методи власності.
Крім загальноприйнятих форм розширення землеволодінь ,земельна власність української шляхти і козацької старшини збільшувалася в наслідок за послуги ,за службу.
“Істаринні” землі мали типову форму феодальної власності.Їх можна було продавати ,міняти віддавати у заклад ,взагалі розпоряджатися на свій розсуд.
Товарно-грошові відносини зумовили розвиток зобов’язальних відносин,
що випливали з договорів та із заподіяння шкоди.Під зобов’язанням розуміли право на майно особи ,котра не виконала договір чи заподіяла шкоду. Найпоширенішими були договори міни і купівлі-продажу рухомого і нерухомого майна.Для того ,щоб їх скласти вимагалося письмове занесення про це в акт книги.
Такий порядок існував і для грошової та майнової позики ,особистого чи майнового найму.Не виплата боргу у визначений термін призводила до конфіскації майна ,або відчуження земельного наділу боржників ,який рішенням суду міг бути передано кредиторові чи наймачу на певний строк для відроблення боргу.Зобов’язання за заподіяння шкоди поділялися на ті, що наносили шкоду особі ,і ті ,що наносили шкоду общині.В обох випадках нанесена шкода повинна була відшкодовуватися майном або відробітком.
У Литовсько-Українському праві формувались і були грунтовно врегульовані інститути власності ,договірне право ,право користування чужими речами тощо.
Договори у Литві складали ,як правило ,у письмовій формі ,в присутності свідків.Іноді вимагалася реєстрація їх у судових книгах.Найпоширенішими були договори куплі-продажу ,найму ,позички.
5.Злочини поділялися на:державні (зрада ,перехід на бік ворога ,здача фортеці ,фальшивомонетицтво) ,проти релігії (богохульство, віровідступ-ництво ,чари , порушення церковних обрядів ,зневаження церкви) ,посадові
(хабар ,розтрати ,казнокрадство) ,проти особи (вбивство ,каліцтво ,нанесення побоїв ,ран ,інші тілесні пошкодження) ,майнові (крадіжка ,розбій ,грабунок).
Найтяжчі покарання встановлювалися за державні злочини.Наприклад, зрадник засуджувався до смертної кари з відсіченням голови ,або четвертуванням.Члени його сім’ї підлягали вічному заклинанню і виселенню до Сибіру.Все майно конфіскувалося.Посадові злочини могли супроводжуватися застосуванням тілесних покарань ,конфіскацією майна і грошовим штрафом.Вбивця піддавався смертній карі ,а за інші злочини проти особи встановлювалися тілесні покарання і грошові штрафи.Майнові злочини призводили до смертної кари чи тілесних покарань ,вигнання ,биття палицями ,грошових штрафів.
Система покарання була складною.Якщо вид покарання відзначався ,то його межі-не завжди.Вид і розмір залежали від соціальної принадлежності злочинця і потерпілого.Допускалося застосування декількох видів покарання за один злочин.Вищою мірою покарання вважалася смертна кара-проста (повішення ,відсічення голови) ,і кваліфікована (четвертування ,утоплення, колесування ,спалення ,закопування живим в землю).До тілесних покарань відносили відрізання вуха ,носа ,руки ,до болісних-биття палицями ,різками,
батогами.Ганебні покарання полягали в тому ,що злочинця прив’язували до стовпа на майдані під час ярмарків кат або будь-хто бажаючий бив його.
Винних брали під варту у в’язниці при військових урядах чи ратушах.
Конфіскація майна вважалась додатковим покаранням.
6.На Запоріжжі склалася своєрідна судова система.Військова старшина виконувала не лише адміністративні ,а й судові функції.Так ,кошовий отаман був верховним суддею ,військовий суддя ,який здійснював основні судові функції ,передавав йому вирішення складних справ.Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини ,а судом другої інстанції була військова рада.Військовий осавул виконував функцїї слідчого і слідкував за виконанням вироків.
Курінні отамани та паланкові полковники теж виконували судові функції в межах куреня та паланки ,але справи про тяжкі злочини вони передавали військовому судді та кошовому.
Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша.За це карали на смерть ,інколи навіть закопували живим у землю разом з покійником.До тяжких злочинів відносились:нанесення побоїв козакові, крадіжки ,гомосексуалізм ,дизертирство ,насилля в християнських селах,
пияцтво під час походу ,приведення на січ жінки ,грубе поводження з начальником.
Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним.При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця. Допуска-лося оскарження рішень і вироків у суді вищої інстанції.Вироки ,що винесені за злочин ,здійснені в бойових діях ,оскарженню не підлягали.
В 1648 –1654 рр. починає створюватися правова система України.Хоча вона все ще спирається на Литовські статути і магдебурзьке право.Це явище було тісно пов’язане з формуванням української держави.
Література
1.Історія України І.О.Бойко К.-1999 р.
2.Газета “Іменем закону” №36 2002 р.
3.Історія держави і права України А.Й.Рогожина Харків-1993 р.
4.Історія ДІПУ П.Музиченко К.-2000 р.
5.”Історія запорізьких козаків” Д.І.Морицький К.-1990 ,т.1
Завантажити реферат