Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню осві­ти на Русі. Уже за часів Володимира Святославяча і Ярос­лава Мудрого засновуються школи для навчання князів­ських і боярських дітей, а також дітей старост і священи­ків. Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, висо­коосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Моно­мах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п'ять іноземних мов.

ЛІТЕРАТУРА.

У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі “Слово про закон і благодать”, написаному між 1037 і 1050 рр., Іла­ріон вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зро­бив Русь відомою в усіх кінцях землі, прославляє Давньо­руську державу, виступає проти зазіхань на зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення на­були “житія святих” і “повчання”. Зокрема, ряд “повчань” та інших творів написав Феодосій Печерський, один Із засновників Києво-Печерського монастиря.

Серед письменників видатне місце належить Володими­ру Мономаху. У “Повчанні дітям”, яке вміщено в Лаврентіївському літописі під 1096 р., Володимир Мономах на­вчає дітей правил моралі, змальовує Ідеальний образ князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає Ідею єдності Руської землі, ідею міцної велико­князівської влади.

Ці ж ідеї єдності й централізації Київської Русі чер­воною ниткою проходять у давньоруських літописах, які є визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літе­ратури. Літописання виникло в Києві в X — XI ст. Найви-датнішим є початковий літопис, або “Повість временних літ”, яка в її першій редакції була складена в Києво-Пе­черському монастирі у 1113 р. ченцем Нестором (1056— 1114) і в якій виклад доводився до 1110 р.

Крім оригінальної, на Русі розповсюджувалася і пере­кладна (переважно з грецької мови) література, особливо візантійська: канонічні богослужебні книги (“Євангеліє”, “Псалтир”), “Житія святих”, проповіді, повчання, історичні хроніки (Іоанна Малали, Георгія Амартоли та ін.), романи й повісті (“Александрія”— роман про діяльність Александра Македонського та ін.) .

АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО.

Зусиллями і працею народних мас високого розвитку і досконалості в часи Давньоруської держави досягли архітектура І різні галузі мистецтва. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. З прийняттям християнства широкого роз­маху набула кам'яна церковна, цивільна і фортифікацій­на архітектура. Розвивається живопис: фрески — малюн­ки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматоч­ків різнокольорового скла або смальти, що являла собою сплав свинцю і скла, ці шматочки прикріплювали до стіни спеціальним розчином (вапняний цемент); малювання ікон. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініа­тюри— заставки та заглавні літери рукописних книг. Ви­сокохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас,— “Євангелії”, переписаному в 1056—1057 рр. у Києві дияконом Григорієм для новгород­ського посадника Остромира (“Остромирове євангеліє”), та Ізборнику київського князя Святослава Ярославовича, що датується 1073 р.

До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури нале­жить Десятинна церква у Києві. Побудована вона за кня­зя Володимира Святославича у 989—996 рр. Свою назву церква дістала від того, що будувалася І утримувалася вона за рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділеної ним на утримання руської єпископи. Церква ма­ла площу 1542,5 кв. м і була прикрашена фресками, мозаї­кою, різьбленими мармуровими і шиферними архітектур­ними деталями. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час взяття Києва монголо-татарами. Навколо Деся­тинної церкви розташовувались князівські палаци. Дити­нець за Володимира обнесли лінією укріплень.

У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський со­бор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 194І — 1945 рр.

За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у Ї037 р.) І неподалік від нього — церк­ви Ірини та Георгія, а також князівські палаци; 1051 р. за­сновано Києво-Печерський монастир. За Ярослава верхня частина Києва була обнесена високим валом з трьома бра­мами, головна з них дістала назву Золотих воріт.

Крім Софійського собору в Києві, такі ж собори, тільки менші за розміром, були побудовані в Полоцьку (1044— 1066) і в Новгороді (1045—Ґ052).

Пізніше, в 1108—1І13 рр., у Києві князь Святополк (Михайло) Ізяславич побудував церкву, що дістала назву Золотоверхого Михайлівського собору (її куполи були позолочені).

Одночасно з церковними зводилися й світські будів­лі — розкішні дерев'яні і кам'яні хороми, палати, “золото­верхі тереми”, де жили князі і бояри. Водночас прості лю­ди жили в дерев'яних напівхатах-напівземлянках. Останні археологічні знахідки (Київ, Поділ) показали, що поряд з напівземлянками будувалися великі (1—3-поверхові) зрубні будинки.

Багато високохудожніх предметів із золота і срібла знаходять археологи — намисто, діадеми, персні, сережки-колти, браслети, буси та ін., які свідчать про високий рі­вень розвитку прикладного мистецтва, про здібності й май­стерність староруських майстрів.

Любили східні слов'яни музику, пісні, танці, які розви­валися на народній основі.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСЇ.

МІСЦЕ Й РОЛЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ В ІСТОРІЇ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ.

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відіграла велику роль як в історії східнослов'янських народів, так і в світовій історії.

Утворення великої Давньоруської держави сприяло більш швидкому економічному, політичному й культурно­му розвиткові східних слов'ян І, в той же час, дало їм мож­ливість відстояти свої землі від нападів багатьох воро­гів— на сході й півдні — степових кочівників-печенігів, половців та ін., на півночі — від норманнів, на заході — від польських і угорських королів та феодалів, на півдні — від зазіхань імператорів Візантії.

Говорячи про величезне значення Київської держави в історії східних слов'ян, слід зупинитися й на їх ролі в утворенні й розвиткові цієї держави. Як відомо, на основі літописного переказу про закликання північними слов'яна­ми трьох варязьких князів — Рюрика, Синеуса і Трувора, які й заснували князівську династію на Русі, німецькі вчені Г. С. Байер, Г. Ф, Мішкр і А. Л. Шлецер, що У XVIII ст. працювали в Академії наук у Петербурзі, висунули так звану норманнську теорію, за якою Давньо­руську державу утворили варяги — норманни, вихідці з Скандинавії. Початок антинорманізму поклав М. В, Ломоносов. Зусиллями багатьох істориків і археологів доведено неспроможність норманської теорії. Обгрунтовано, що Давньоруська держава виникла внаслідок тривалого внут­рішнього соціально-економічного і політичного розвитку східнослов'янського суспільства, в якому ще задовго до літописного “прикликання варягів” були зародки держав­ності у вигляді політичних об'єднань племен (напр., об'єд­нання волинян у VI ст.). Отже, творцями Київської дер­жави були самі східні слов'яни, хоча й не виключено, що місцева східнослов'янська знать могла укласти договір з яким-небудь одним (або кількома) ватажком варягів, який і став Новгородським князем і поклав початок прав­лячій князівській династії на Русі.