Отже, одним з найголовніших рушійних чинників міжнародного ринку військової техніки все більшою мірою стають економічні інтереси. Це означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності щодалі виразніше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників цивільної продукції. Тому ціна, надійність та післяпродажне обслуговування у цій сфері набуватимуть, без сумніву, вирішального значення.
На перспективи українського експорту озброєння та військової техніки найнегативнішим чином може позначитися скорочення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, оскільки ні для кого не є секретом, що війна майбутнього – це війна суперсучасних технологій.
Проблема фінансування оборонних розробок иоже стати серйозною перешкодою на шляху розширення експорту озброєнь у ХХІ сторіччі. Безсумнівною перевагою більшості експортних зразків українського озброєння можна вважати збереження порівняно невисокої ціни при досить високих показниках техніко-технологічних характеристик.
Проте вказана перевага у багатьох випадках нейтралізується зростаючою конкуренцією з боку нових експортерів – країн Східної Європи, Китаю, Єгипту, Ізраїлю та Бразилії, які пропонують на ринках дешеву військову техніку власної розробки, а також озброєння, вироблене за ліцензіями. Крім того, досить жорсткої конкуренції український оборонно-промисловий комплекс зазнає з боку держав (насамперед Росії), які пропонують власне озброєння та військову техніку, або аналогічне українському (танки, військові кораблі та судна забезпечення), або таке, що виробляється в кооперації з Росією, - до того ж нерідко за значно нижчою ціною ( на 20-30% менше).
Козирем України на світовому ринку озброєнь і техніки є та обставина, що за попередні десятиріччя в ряді країн світу накопичилася значна кількість озброєння колишнього радянського виробництва. Усе це відкриває для України потенційні можливості за умов певного динамізму й активності статити фаворитом в галузі модернізації деяких зразків озброєння та військової техніки, а також експорту запчастин до них та інших комплектуючих.
Постачання запасних частин, обслуговування техніки, створення відповідної інфраструктури, підготовка фахівців і, що найголовніше, надання послуг в модернізації зразків озброєння ряду країн, а також послуг у військово-промисловій базі може стати однією з найбільших перспектив українського військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами (за оцінками експертів, на ці види військово-економічної діяльності припадає майже третина всіх контрактів, що укладаються на світовому ринку озброєнь та військової техніки).
Однак необхідно враховувати, що перспективне для України військово-технічне співробітництво вже інтенсивно освоюється східноєвропейськими виробниками та Росією при активній участі зацікавлених у цьому західних та ізраїльських фірм.
Проте переваги, що їх має Україна на ринку озброєнння та військової техніки, є далеко не абсолютними. Їх можна втратити або з об’єктивних причин (зростання витрат виробництва та, як наслідок, збільшення вартості техніки), або в результаті посилення позицій потенціальних конкурентів українського оборонно-промислового комплексу.
Що ж до основних перепон в нарощуванні Україною експорту свого озброєння та військової техніки, то сюди можна віднести передусім фінансову слабкість країни ( продаж озброєння та військової техніки – спрва не тільки прибуткова, а й така, що потребує значних інвестицій), а також відсутність системи післяпродажного обслуговування і маркетингу. Крім того, для завоювання нових для України ринку озброєнння та вибору стратегії військово-технічного співробітництва необхідною умовою є вивчення структури конкретного регіону, блансу сил, ставлення країн-імпортерів до військового експорту, присутність традиційних експортерів на цьому ринку тощо.
Україна має непогані перспективи позмагатися за ємність ринків озброєнь тих країн регіону, які традиційно орієнтувалися на зброю і військову техніку виробництва колишнього СРСР. Моральне старіння та вироблення ресурсу такої зброї змушує уряди цих країн активізувати пошук можливостей продовжити термін їх використання шляхом модернізації або заміни. У найближчі роки має відбутись загострення конкуренції між країнами – традиційними виробниками систем озброєнь та військової техніки, розроблених спеціалістами колишнього СРСР (РФ, Польщею, Чехією, Словаччиною, Болгарією, Румунією, Угорщиною, КНР) за перерозподіл ринку зброї країн колишнього Варшавського договору, а також Близького Сходу, Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону та Латинської Америки. Україна, як держава, що отримала у спадщину понад 25% потужностей колишнього союзного оборонно-промислового комплексу, матиме можливість виготовляти, модернізувати та проводити капітальний ремонт значної частини систем озброєння та військової техніки, що надходили у різні часи до країн цих регіонів.
В цих умовах Україна повинна вжити усіх можливих заходів не тільки щодо збереження ринків колишнього СРСР, а й стосовно завоювання та зміцнення своїх позицій на цьому регіональному ринку озброєнь і військової техніки.
4. Пропозиції до розв’язання проблеми
Для того, щоб розпочати процес розв’язання негараздів та проблем військово-промислового комплексу України, я вважаю за необхідне та доцільне здійснити наступні заходи:
-Визначити пріоритетні напрямки розвитку військово-промислового комплексу України (чи потрібна Україні спеціалізація або універсалізація у розвитку ВПК);
-Створити комітет ВРУ чи урядову групу для розробки ефективної програми широкомасштабної реструктуризації ВПК України;
- Переглянути програму конверсії оборонно-промислового комплексу України;
-Приділити більшу увагу модернізації озброєння власного виробництва;
-Сприяти створенню замкнених виробничих циклів у галузях, причетних до виробництва зброї; якщо ж цьому заважатимуть іноземні конкуренти, то:
-Створити ефективну систему військово-технічного співробітництва;
-Сприяти інтернаціоналізації проектів та військового виробництва.
5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив
Якщо розглянути проблему виходу українського оборонно-промислового комплексу з кризового стану з позиції підвищення експортного потенціалу України стосовно продукції та послуг військового призначення, то необхідність переходу від політики обвальної конверсії підприємств комплексу до реконструкції військового виробництва підтверджується досвідом інших країн у вирішенні цього складного завдання. Так, у Чехії, яка за ліцензією Росії виробляла танки типу Т-72, ліквідацію конструктивних недоліків військової продукції здійснили шляхом впровадження передових французьких розробок (перехід на нову систему управління та на основу французького виробництва). Що стосується України, то на початковому етапі реконструкції військового виробництва підприємства ВПК могли успішно виконувати замовлення країн колишнього СРСР та інших країн-імпортерів зброї радянського виробництва, забезпечувати їх запасними частинами та комплектуючими елементами.
Завантажити реферат