Ефективність моксифлоксацину при інфекційних загостреннях хронічного обструктивного бронхіту
Медико-соціальна значимість хронічного обструктивного бронхіту (ХОБ) зумовлена невпинним зростанням захворюваності, інвалідизації та смертності в усіх країнах світу. Хронічним бронхітом хворіє до 20% населення США [1] та 9,5-13,6% населення Росії [2]. В Україні захворюваність на хронічний бронхіт у 2000 р. становила 2993,6 випадків на 100000 населення, смертність - 52,8 на 100000 [3].
Прийнято вважати, що до 50% усіх випадків загострень ХОБ зумовлені неінфекційними факторами - масивною експозицією аероіритантів і алергенів, ятрогеніями (наприклад, помилкове призначення b-адреноблокаторів) тощо. У значної кількості хворих ХОБ на фоні практично постійної присутності в респіраторному тракті мікрофлори, що принципово відрізняється за своїм складом та вірулентністю від мікрофлори здорових осіб, епізоди респіраторної інфекції виступають основною причиною загострень та ускладнень [4-6].
В етіологічній структурі інфекційних загострень ХОБ до 30% займають респіраторні вірусні інфекції - віруси грипу, парагрипу, РС-віруси, риновіруси, коронавіруси. H. influenzae є основним збудником інфекційних загострень (ІЗ) ХОБ - на нього припадає до 22-59% випадків. За частотою виявлення на другому місці знаходяться S. pneumoniae (8-22%) та M. catarrhalis (13-19%). Значно рідше виділяють H. parainfluenzae, Strepto-coccus spp., Enterobacter spp., M. pneumoniae, C. pneumoniae, Legionella spp. [5, 7, 8].
Для ІЗ ХОБ, зумовлених H. influenzae, характерний тяжчий перебіг. Поряд із цим, до 15-20% штамів цього збудника продукують b-лактамази та 20-30% є резистентними до макролідів. M. catarrhalis у асоціації з іншими збудниками може модифікувати антибактеріальну резистентність останніх за рахунок здатності до синтезу b-лактамаз у абсолютної більшості її штамів (близько 80%) [5]. Важливим є також виявлений факт зростання етіологічного значення грамнегативних мікроорганізмів (Enterobacter spp., Pseudomonas spp.) зі збільшенням тяжкості обструктивних порушень у хворих на ХОБ [9, 10].
Наведені факти свідчать, що антибактеріальна терапія, поряд із елімінацією аероіритантів (відмова від куріння та інше), призначенням бронхолітиків та глюкокортикоїдів, повинна належати до ключових напрямів комплексної терапії хворих на ХОБ [1, 4, 6].
Важливість диференційного підходу до призначення антибактеріальної терапії була переконливо доведена у плацебоконтрольованому рандомізованому подвійному сліпому дослідженні N. R. Anthonisen зі співавторами [11], де проаналізували 362 випадки загострень ХОБ у 173 хворих протягом 3,5 років. Залежно від наявності трьох кардинальних симптомів (посилення задишки, збільшення кількості мокроти та підвищення ступеня її гнійності) виділили три типи загострень: I тип - наявні всі три симптоми; II тип - наявні два симптоми із трьох; III тип - наявний один симптом із трьох, але у поєднанні з проявами інфекції верхніх дихальних шляхів (підвищення температури тіла) та збільшенням частоти серцевих скорочень або частоти дихання на 20% порівняно з вихідним станом. Переваги антибіотикотерапії були найзначніші у хворих із I та II типом загострення (80% усіх пацієнтів). Клінічна ефективність антибактеріального лікування також достовірно доведена іншими дослідженнями [12, 13].
У більшості випадків антибіотикотерапію при ІЗ ХОБ призначають на емпіричній основі. При виборі антибіотика враховують наявність у нього високої ефективності стосовно основних збудників захворювання, достатню проникність у тканини бронхів (співвідношення максимальної концентрації у тканинах бронхів та мінімальної подавляючої концентрації (МПК90) повинне бути >10) та добру переносність у терапевтичних дозах. В цілому, більшість b-лактамних антибіотиків утворюють у мокроті та бронхіальному секреті концентрації, які становлять 5-25% від їх концентрації у плазмі крові, у зв’язку з чим терапевтичні співвідношення порівняно з МПК актуальних респіраторних збудників виявляються невеликими. Поряд із цим зростаюча резистентність до b-лактамних, тетрациклінових та макролідних антибіотиків у більшості збудників ІЗ ХОБ збільшила значимість фторхінолонів при лікуванні таких пацієнтів [5].
Деяка стриманість у застосуванні ранніх фторхінолонів (ципрофлоксацин, офлоксацин та інші) при загостреннях ХОБ зумовлена недостатньою активністю проти S. pneumoniae та інших Streptococcus spp. [15]. Останніми роками у групі фторхінолонів з’явились препарати нового покоління, позбавлені цього недоліку. До таких препаратів належать грепафлоксацин, гатіфлоксацин, тровафлоксацин, левофлоксацин, а також моксифлоксацин, розроблений компанією «Байєр АГ».
Основні відмінності моксифлоксацину від ранніх фторхінолонів.
o Вища активність стосовно грампозитивних бактерій - S. pneumoniae та інших Streptococcus spp., Staphylococcus spp., а також анаеробів та атипових внутрішньоклітинних мікроорганізмів.
o Висока активність стосовно пеніцилінрезистентних штамів S. pneumoniae.
o Однакова активність стосовно грамнегативних бактерій.
o Висока біодоступність, на яку не впливає прийом їжі.
o Тривалий період напіввиведення, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу.
o Добра проникність у рідини, тканини, альвеолярні макрофаги та нейтрофіли з утворенням там концентрацій, які перевищують МПК основних збудників інфекцій дихальних шляхів.
o Добра переносність, відсутність фото- та гепатотоксичної дії, кардіотоксичних єфектів (подовження інтервалу Q-T, аритмій) [15, 16].
Методи досліждення
Ми провели вивчення ефективності та безпеки моксифлоксацину (Авелокс, Байєр, Німеччина) у лікуванні хворих із інфекційними загостреннями ХОБ.
У дослідження включили 25 пацієнтів (20 чоловіків та 5 жінок) віком 45-73 роки (середній вік - 63,8±5,6 року). У всіх хворих діагностовано ІЗ ХОБ I типу за N.R. Anthonisen та співавторами [11]. Серед обстежених 88% становили курці із середнім стажем 12,3±4,7 року. Середня тривалість ХОБ становила 8,7±5,4 року, середня тривалість даного загострення - 5,3±2,8 дня. У 24% пацієнтів дане загострення було третім протягом року, у 30% - четвертим, у решти - п’ятим. Попередня антибіотикотерапія амінопеніцилінами, макролідами або тетрациклінами була неефективною у 32% хворих.
У дослідження не включали вагітних або жінок, які годують, а також пацієнтів із наявністю пневмонії, муковісцидозу, документованих бронхоектазів, тяжких захворювань нирок, печінки та травного тракту, тяжких порушень серцевого ритму або провідності, судомного синдрому в анамнезі, гіперчутливості до фторхінолонів або їх прийому протягом даного загострення.
Обстеження та лікування хворих проводили в амбулаторних умовах. У антибактеріальній терапії, що становила 5 днів, застосовували пероральний прийом Авелоксу по 400 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Всі хворі приймали іпратропіуму бромід та сальбутамол (Комбівент, «Берінгер Інгельхайм», Німеччина) по 2 вдихи 3-4 рази на добу, амбраксолу гідрохлорид (Лазолван, «Берінгер Інгельхайм», Німеччина) - 30 мг 3 рази на добу, а 72% пацієнтам був призначений також бекламетазону дипропіонат (Беклазон, «Галена», Чехія) по 500 мкг 2-3 рази на добу.
Завантажити реферат