Туберкульозний процес поширюється в легенях контактним, бронхіальним та лімфогенним і гематогенним шляхами, зумовлюючи різні форми захворювання легень та плеври, а нерідко й інших органів. Деструкція бронха призводить до виділення в його порожнину продуктів некрозу тканин та мікобактерій і поширення останніх по легені з розвитком кавернозних форм, а руйнування судин з проривом мікобактерій в кров'яне русло обумовлює так звану міліарну форму туберкульозу.
Поряд зі специфічними змінами при туберкульозі спостерігаються нерідко й неспецифічні реакції та порушення — кровотеча, ателектаз частки легені (у разі стиснення бронха при лімфаденіті, частіше бронха середньої частки правої легені, або внаслідок закупорювання бронха з середини), емфізема легень тощо.
При первинному інфікуванні можливе ураження й інших органів. Мікобактерії з первинного комплексу в легенях можуть потрапляти в кровообіг (у разі руйнування судин, надходження навантажених мікобактеріями макрофагів), заноситись у різні органи, зокрема кістки, нирки, лімфатичні вузли та осідати там, спричинюючи їх захворювання. Всі ці форми позалегенсвого туберкульозу, що виникають шляхом дисемінації мікобактерій з первинного легеневого комплексу, належать до так званого вторинного туберкульозу, який до недавнього часу складав основу так званого хірургічного туберкульозу.
Поняття "хірургічний туберкульоз" дещо штучне, оскільки практично туберкульоз всіх локалізацій, у тому числі й найпоширеніша з них — легенева (фіброзно-кавернозні форми, туберкулома, емпієма плеври та бронхоплевральні нориці тощо), є об'єктом також хірургічного лікування. Легеневий туберкульоз, частка якого складає понад 75 % від усіх локалізацій, за умови діагностики його в ранніх стадіях та за наявності високоефективних засобів, зокрема хіміотерапевтичних (антибіотики та ін.), успішно лікується консервативними методами, і кількість його хірургічних форм прогресивно зменшується. Проте в комплексі лікування нелегеневого туберкульозу, що належить головним чином до вторинного, особливо туберкульозу периферичного (кістково-суглобовий, лімфатичних вузлів та туберкульоз внутрішніх органів, зокрема нирок, статевих органів тощо), хірургічний метод посідає вагоме місце.
Туберкульоз травного каналу переважно спостерігається в ділянці ілеоцекального кута, супроводжується ураженням його стінки та бри-жових лімфовузлів. Розпад останніх зумовлює туберкульозний перитоніт з утворенням численних специфічних гранульом, зрощень та продукцію ексудату в черевну порожнину. Туберкульоз травного каналу може бути як первинним, так і вторинним. При легеневій формі туберкульозу, ураженні травного каналу, гортані, а також часто і лімфовузлів шиї внаслідок заковтування бактерій харкотиння містить мікобактерії туберкульозу.
Туберкульоз ротоглотки, зокрема мигдаликів, за відсутності легеневого, може бути первинною формою.
Зовсім рідко первинний фокус туберкульозу може розвинутись на ушкодженій шкірі (зокрема, на руках).
Найчастіше це буває у тих, хто контактує з м'ясом, у лікарів та ветеринарів.
Всі інші локалізації туберкульозу, зокрема так званого хірургічного (кістковий, нирковий, лімфатичних вузлів шиї та деяких інших органів), незалежно від наявності чи відсутності легеневого, майже завжди є вторинними, тобто є наслідком дисемінації мікобактерій з легеневого первинного комплексу.
Оперативні втручання при туберкульозі бувають радикальними, з видаленням ураженого органа чи його частини (частка легені чи вся легеня, нирка, придаток яєчка, лімфатичні вузли тощо), допоміжними, що не ліквідують осередку, але сприяють вилікуванню процесу (перетин так званих шварт чи торакопластика при легеневому туберкульозі; остеоплас-тична фіксація хребта та ін.), коригуючими, які виправляють та усувають наслідки туберкульозу, тобто викривлення хребта, укорочення ніг тощо.
Туберкульоз легень. Первинний туберкульоз легень, який раніше, як правило, спостерігався у дітей та підлітків, зараз зустрічається і у дорослих. Через схильність до генералізації ураження плеври та лімфовузлів дуже рідко лікується хірургічними методами. Хірургічному лікуванню підлягають, як правило, вторинні форми туберкульозу легень (виникають з первинних осередків первинного комплексу внаслідок активізації процесу) з наявністю каверн, бронхоплевральних фістул і емпієм або великих казеозних осередків (казеом чи туберкулом), які переважно розвиваються у хворих з інфільтративними та дисемінованими формами туберкульозу. Фіброзно-кавернозні форми та казеоми чи ту-беркуломи (мал. 80) не мають схильності до генералізації та не чутливі до туберкуліну, тому перебігають переважно як локальні ураження, що сприяє успіху оперативного лікування їх (М.М. Амосов, 1958, М.С. Пилипчук, 1973).
Туберкульоз кісток та суглобів — найпоширеніша форма нелегеневого (периферичного) туберкульозу. На його частку припадає до 10 % захворювань на туберкульоз. Вважається, що кістково-суглобовий туберкульоз розвивається внаслідок фіксації та розвитку мікобактерій у кістках в період гематогенної дисемінації з первинного комплексу в легенях, чим і пояснюється ураження ним переважно в дитячому віці. Цьому сприяє сенсибілізація до туберкульозу червоного кісткового мозку. Уражуються як трубчасті, так і плоскі кістки (хребет, лопатка, ключиця та ін.). Найчастіше процес локалізується у хребетному стовпі, стегновій та великогомілковій кістках, рідше — в кістках рук. Серед суглобів уражуються переважно кульшовий та колінний.
У 90 % хворих у трубчастих кістках процес розпочинається в епіметафі-зах, оскільки там у судинах затримуються мікобактерії. Тут формується невеликих розмірів колоподібний осередок деструкції, первинний остит (туберкульозний остеомієліт). Цю стадію П.Г. Корнєв (1971) називає пре-артритичною. Поширюється процес у напрямку суглоба, охоплюючи його (артритична стадія), і лише зрідка — по кістці, поза суглобом, утворюючи специфічні напливні холодні абсцеси в м'яких тканинах, які після проривання утворюють фістули на шкірі.
Діафізи трубчастих кісток уражаються рідко. Це буває лише у маленьких дітей. У дорослих спостерігається туберкульоз цієї локалізації на фалангах пальців рук.
У разі переходу туберкульозного процесу з епіметафізу на суглоб у останньому розвивається специфічний артрит — ексудативний синовіїт (частіше), або (рідше) фунгозний остео-артрит з переважанням продуктивно-альтернативного запалення, заповненням порожнини суглоба грибоподібними грануляціями, з деструкцією хрящів та суглобових кінцівок кісток.
Первинне (позакісткове) ураження синовіальної оболонки суглобів унаслідок гематогенної дисемінації буває рідко.
Первинний остит — осередок си-роподібного некрозу (злиття туберкульозних горбиків), який після гнійного розплавлення перетворюється на кісткову каверну — порожнину в кістці. Процес поширюється активно, головним чином у напрямку суглоба і лише в 5—10 % — назовні з переходом на кортикальний шар кістки та окістя, м'які тканини, шкіру.