Як операційні, так і випадкові свіжі рани після хірургічної обробки і закриття швами лікують переважно під марлевими пов'язками (наклейками), рідко — під твердими полімерними (клеєві композиції). Зашиті, з добре адаптованими краями рани завдяки фібрину непроникні для мікробів уже через 2 год.
Серед місцевих заходів лікування свіжої рани (як після хірургічної обробки, так і без неї, якщо не потрібна така обробка) широко використову
ють фізіотерапевтичні та хімічні методи, що спрямовані на зниження травматично-запального набряку тканин та зменшення болю, на пригнічення розвитку мікрофлори та на стимуляцію регенеративного процесу в рані, прискорення її загоєння. Це УВЧ, інгібітори простагландинів (ацетилсаліцилова кислота), розфокусовані промені лазера, спиртові примочки, зокрема в поєднанні з димексидом — диметилсульфоксидом, вітаміни, особливо групи В, С, та ін.
Як попередньо зазначалось, лікування рани здійснюється комплексом місцевих та загальних засобів, оскільки вона поряд із локальним ушкодженням тканин супроводжуються загальними та системними порушеннями, ступінь яких широко варіює залежно від величини рани, її походження, мікробної контамінації, особливостей організму та багатьох інших чинників.
Для лікування рани застосовують насамперед знеболюючі препарати (впі-ати — омнопон та промедол,- неопійні аналгетики — анальгін, ібупрофен, тайленол), заспокійливі (броміди, настоянка валеріани лікарської та собачої кропиви звичайної, транквілізатори — діазепам, мепробомат та ін.), снотворні (барбітурати — барбаміл, ноксирон тощо). За потреби вводять розчини різного призначення: плазмо-замісні чи гемодинамічні (розчини натрію хлориду, натрію лактату, реопо-ліглюкін та ін.); енергетичні та такі, що коригують обмін (розчин глюкози 5 % та 10 %, амінокислоти та ін.). При ранах, які супроводжуються значною крововтратою (понад 20 % ОЦК), тобто ускладнених травматичним та геморагічним шоком, переливають кров (від 250 до 500 мл і навіть більше), а також білкові препарати (альбумін, протеїн) та реологічні й дезінтокси-каційні розчини (полівінілпіралідон, реополіглюкін, гемодезтощо), вводять значні дози гідрокортизону (100—300 мг і більше).
У разі вимушеної затримки хірургічної обробки рани чи нерадикаль-ної обробки рани зі значною зоною ушкодження тканин та мікробною контамінацією проводять загальну ан-тибіотикотерапію (до визначення характеру мікрофлори та її чутливості до антибіотиків призначають препарати широкого спектра дії). Особливо важливо усунути порушення білкового та вуглеводного обміну — гіпопротеїне-мію, зміни, спричинені цукровим діабетом (введення білків та амінокислот, інсуліну), а також обміну вітамінів, особливо С, груп В, А, дефіцит яких звичайно супроводжує розлади білкового та вуглеводного обміну.
У хворих з порушеннями функції серцево-судинної системи, дихання, сечовиділення застосовують відповідні препарати (серцеві глікозиди; препарати, що регулюють артеріальний тиск; легеневі антисептики, діуретичні, бронхолітичні та муколітичні засоби, киснева терапія тощо).
Імунологічні порушення коригують за допомогою імуномодуляторів, зокрема імуностимуляторів (тактивін, тимолін, тимоптин, вілозен, лево-мізол та ін.).
За показаннями застосовують і засоби загальної дії (антикоагулянти та коагулянти, анаболічні препарати, рета-боліл та ін.) та неспецифічні біостиму-лятори (солкосерил — розчин, спленін, метилурацил), гіпосенсибілізуючі препарати (тавегіл, супрастин, діазолін, димедрол, глюконат кальцію та ін.).
Окремо треба сказати про лікування так званих комбінованих відкритих ушкоджень. Рани у потерпілих, які поряд з механічною травмою одержали ще й зовнішнє радіоактивне опромінення (комбінована травма), треба особливо намагатись своєчасно обробити та загоїти первинним натягом, оскільки з часом може розвинутися променева хвороба (остання розвивається через кілька діб чи навіть тижнів після опромінення — залежно від дози). Це диктується тим, що променева хвороба різко пригнічує імунітет, гемопоез та регенеративно-репаративні процеси і сприяє розвитку септичних ускладнень рани. Технічно хірургічна обробка рани у потер пілих із зовнішнім опроміненням та навіть у осіб з радіоактивним за-бруд-ненням рани майже на відріз-няється від обробки звичайної (за винятком організаційних заходів у операційній), проте повинна бути ще радикальнішою щодо видалення травмованих тканин у рані. Самого лише забруднення рани радіоактивними речовинами недостатньо для розвитку променевої хвороби, хоча негативний місцевий вплив на тканини в ділянці рани заподіяти воно може.
Тому поряд із ретельною хірургічною обробкою забруднену радіоактивними речовинами рану треба добре промити антисептиками, особливо такими, як перекис водню, для видалення з рани залишків цих речовин. У хворих із зовнішнім опроміненням хірургічну обробку рани треба поєднувати з проведенням відповідних загальних заходів, спрямованих на детоксикацію організму від продуктів обміну і продуктів загиблих клітин та на підвищення захисних сил його (імуноте-, рапія, переливання дезінтоксикацій-них білкових та вуглеводних розчинів, іноді компонентів крові; вітамінотерапія, сорбційна терапія, антибіоти-котерапія тощо).
Лікування ускладнених гнійною та гнильною інфекцією ран
Гнійна інфекція в рані розвивається звичайно в перші 3—5 діб після поранення.
Серед ускладнених гнійною інфекцією ран виділяють рани інфіковані та гнійні. Інфікована рана має клінічні ознаки інфекційного запалення, серозного характеру: незначні набряк та почервоніння країв рани, виділення серозного ексудату.
Головним проявом гнійної рани є, поряд із вираженими більшою мірою іншими ознаками, запалення, наявність гнійного ексудату.
Такий поділ має практичне значення, зокрема, для лікувальної тактики та прогнозування перебігу загоювання рани. Інфіковану рану залежно від її походження, розмірів та локалізації можна лікувати або активно хірургічне, як задавнену випадкову рану (тобто через 24 год після її одержання), або ж одразу лікувати її консервативними методами.
Активно лікують (первинна пізня обробка) інфіковані рани, не оброблені до цього, невеликі за розмірами і з невеликою зоною ушкодження тканин навколо їх.
Хірургічне втручання при такій рані полягає в проведенні в повному обсязі хірургічної обробки і закритті її первинними швами з дренуванням порожнини і використанні в післяопераційний період фізичних та хімічних методів антисептики і загальної анти-біотикотерапії або ж у залишенні рани після хірургічної обробки відкритою з подальшим накладанням первинно-затриманих швів.
Інфікована післяопераційна рана вимагає початкової консервативної терапії: УВЧ чи дія розфокусованих лазерних променів на рану; спиртова примочка (50—55 %); пов'язка з сорбентами (гранульованими чи тканинними), хімічними антисептиками, з димексидом тощо; загальна антибіо-тикотерапія; іноді ревізія порожнини рани тонким зондом (для виходу ексудату). Якщо така терапія протягом 2 діб не дає ефекту і запалення прогресує, потрібне хірургічне втручання — розкриття рани (часткове чи повне — залежно від ступеня запалення та загальних проявів) і створення умов для вільного і повного відтоку ексудату, а також використання всіх місцевих та загальних заходів щодо пригнічення інфекції (мікрофлори) і для боротьби з інтоксикацією.