Пов'язки змінюють рідко — через 1—2 доби. Після того як поверхня рани (краї та дно) вкриється грануляціями (навіть за наявності на них окремих плям фібрину), її закривають вторинними ранніми швами чи краї зближують лейкопластирем. Такі шви звичайно накладають на 7-му — 14-ту добу. В ці строки краї рани легко зближуються, а шар грануляційної тканини тонкий, не потребує його вирізування і не створює грубих рубців. Якщо краї рані фіксовані до підлеглої тканини і непіддатливі (це буває тоді, коли з різних причин ранні вторинні шви не накладені), їх треба оперативним шляхом мобілізувати, видаливши рубцево-грануляційну тканину, та накласти вторинні пізні шви. Їх накладають переважно через 3—4 тиж.
Сьогодні пропонуються пов'язки із синтетичних матеріалів, які можуть створювати належне для загоєння рани мікросередовище. Це пов'язки з по-ліуретану, ксерогелів, гідрогелів, гідроколоїдів, піноутворювачів тощо. Їх застосовують переважно при поверхневих ранах, особливо опікових, на ділянках тіла, які мають складну будову, на обличчі тощо.
У третій стадії — стадії трансформації рубця та епітелізації, доцільно застосовувати фізичні методи: УВЧ;
УФО; мікрорезонантну терапію; легкий самомасаж тканин навколо рубця; мазьові пов'язки з низькою концентрацією кортикостероїдів — преднізолону або гідрокортизону (особливо при схильності рубця до гіпертрофії); місцеві теплі ванночки з калію перманганатом, рідше — аплікації парафіну чи озокериту тощо.
Недостатність імунологічних та регенеративних процесів часто призводить до затримки загоєння ран, повільного та недостатнього розвитку грануляційної тканини та епітелізації, вторинного інфікування рани, некрозу грануляцій, арозійних кровотеч, розходження країв рани, виразкуван-ня поверхні і навіть до сепсису. Надмірне стимулювання розвитку грануляції зумовлює появу гіпертрофічних та келоїдних рубців. Тому лікування рани вимагає динамічного контролю за перебігом її загоєння. Це роблять шляхом як традиційних — мікробіологічного, цитологічного дослідження за методом відбитків з поверхні рани (грануляцій) М.П.Покровської і М.С.Макарова та в модифікації його М.Ф.Камаєва, так сучасніших методів — ультразвукового (сонографії), епі-люмінесцентного (капіляроскопії), вимірювання внутрішньотканинного (транскутанного) напруження кисню, термографії, комп'ютерної томографії, ядерно-магнітного резонансу та ін.
Інформація, одержувана на основі клініки та названих допоміжних методів контролю загоєння рани, складає підґрунтя для застосування кори
гуючих заходів у лікуванні, застосування стимуляторів імунної системи, за-гальнозміцнювальних, антимікробних препаратів тощо.
Гіпертрофічні та келоідні рубці — як прояв надмірного розвитку сполучної тканини, продукції колагену — потребують корекції. Гіпертрофічні (вони не поширюються чи зовсім мало поширюються за межі рубця, мають червоний колір, сверблять) рубці лікуються шляхом створення над ними силіконової тугої плівки-пов'язки в комбінації з поверхневим (мазь) чи внутрішньотканинним введенням гідрокортизону. Келоідні рубці, які поширюються за межу рубця, даючи відгалуження, лікуються кріохірургі-чними методами та іншими засобами.