…Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів розверстка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства.
Цей податок повинен бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинний призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку частину врожаю він повинний віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинний припадати на окремого домохазяїна, щоб старанному і працьовитому хазяїну не довелося платити за неакуратного односільчанина. По виконанню податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й інвентар, що буде доставляти в село держава через границю і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах…
Продовольчий податок стягувався у вигляді відсотків або часткового відрахування від виробничих у господарстві продуктів з урахуванням врожаю, числа їдців у господарстві, наявності худоби. Розмір податку встановлювався до сівби. Податок являв собою прогресивне обкладання: для малопотужних господарств, а також для господарств міських робітників ставка податку знижувалася; у виняткових випадках ці господарства і зовсім звільнялися від податку. Була уведена воля обміну, покупки і продажі сільськогосподарських об'єктів.
Заміна продрозверстки продподатком мала надзвичайно важливе значення. Підвищилася зацікавленість селянства в розвитку господарства. Селянину була надана можливість вільного вибору форми використання своєї землі - товариської, общинної, отрубної чи хутірної. Стало можливим налагодити правильний продуктообмін, без чого не можна було відновити господарство і побудувати соціалізм.
Корінні зміни відбулися й в області промислового виробництва. Насамперед, був скасований декрет про поголовну націоналізацію промисловості. Було дозволено тимчасово відновити капіталістичне виробництво на дрібних промислових підприємствах, що випускає товари широкого вжитку. У зв'язку з цим у промисловості і торгівлі з'явився приватний сектор: деякі держпідприємства були денаціоналізовані, інші – здані в оренду; було дозволено створення власних промислових підприємств приватними особами з числом зайнятих не більш 20 чоловік (пізніше це число було збільшене). Серед орендованих приватниками фабрик були і такі, котрі нараховували 200-300 чоловік, а в цілому на долю приватного сектора в період НЕПу приходилося від 1/5 до 1/4 промислової продукції, 40-80% роздрібної торгівлі і невелика частина оптової торгівлі.
Капіталісти були допущені тільки до виробництва предметів народного споживання, тобто в дуже потрібних, але не вирішальних галузях виробництва. Разом з тим значна частина промисловості, уся зовнішня торгівля залишалися в руках держави, чи, як говорили більшовики, вони зберігали за собою «командні висоти в економіці».
Допускалося також створення концесій із залученням іноземного капіталу, змішаних акціонерних товариств і спільних підприємств.
1.1. Концесії. Спільні підприємства.
У статті «ПРО продовольчий податок» В.И. Ленін, призиваючи йти на виучку до капіталістів, називав основні форми реалізації нової економічної політики: оренда, кооперація, концесії, торгівля. До числа найважливіших законів, прийнятих Радянською владою в 1920р., належить закон про концесії. Радянська сторона за договором передавала закордонним підприємцям на певний строк в експлуатацію природні багатства, підприємства чи інші господарські об'єкти. У концесіях Ленін бачив небезпеку відновлення капіталізму. Але через ті ж концесії Ленін бачив можливість придбати необхідні машини і паровози, верстати й устаткування, без яких відновити господарство неможливо.
Були укладені концесії між урядом РСФСР і Великим Північним телеграфним суспільством (1921р.) на експлуатацію підвідних телеграфних ліній між Росією, Данією, Японією, Китаєм, Швецією і Фінляндією. У 1922 р. відкрилася перша міжнародна авіалінія Москва – Кенігсберг. Створюються спеціальні акціонерні підприємства – російські, іноземні, змішані.
У 1923 р. було 24 змішані товариства, тобто спільні підприємства. На відміну від концесій у них брав участь і капітал Радянської держави. У 1926-1927 р. нараховувалося 117 діючих угод такого роду. Вони охоплювали підприємства, на яких працювали 18 тис. чоловік і випускалося ледве більш 1% промислової продукції.
Крім капіталу в СРСР направлявся потік робітників-емігрантів з усього світу. У 1922 р. американською профспілкою швейників і Радянським урядом була створена Російсько-американська індустріальна корпорація (РАІК), якій були передані шість текстильних і швейних фабрик у Петрограді, чотири - у Москві.
Але надалі концесії і змішані підприємства не одержали свого розвитку, тому що постійно зіштовхувалися з твердим державним механізмом у вигляді його центральних органів управління, які якщо не перешкоджали, то обмежували економічну волю підприємців. Позначалася і недовіра Заходу до нашої країни через долю колишніх боргів, так і не повернутих.
1.2. Трести.
Декретами Раднаркому в 1923 р. були визначені нова структура й статут державних промислових підприємств (трестів) і державної торгівлі (синдикатів). Головкоми були скасовані, а замість них створені трести - об'єднання однорідних чи взаємозалежних між собою підприємств, що одержали повну господарську і фінансову незалежність, аж до права випуску довгострокових облігаційних позик. Уже до кінця 1922 р. близько 90% промислових підприємств були об'єднані в 421 трест, причому 40% з них було централізованого, а 60% - місцевого підпорядкування. Трести самі вирішували, що робити і де реалізовувати продукцію. Підприємства, що входили в трест, знімалися з державного постачання і переходили до закупівель ресурсів на ринку. Закон передбачав, що "державна скарбниця за борги трестів не відповідає".
ВРНГ (Вища Рада Народного Господарства), що втратив право втручання в поточну діяльність підприємств і трестів, перетворився в координаційний центр. Його апарат був різко скорочений. Тоді і з'являється господарський розрахунок, який означає що підприємства (після обов'язкових фіксованих внесків у державний бюджет) самі розпоряджаються доходами від продажу продукції, самі відповідають за результати своєї господарської діяльності, самостійно використовують прибутки і покривають збитки. В умовах НЕПу, писав Ленін, “державні підприємства переводяться на так званий господарський розрахунок, тобто по суті, у значній мірі на комерційні і капіталістичні початки”.
Не менш 20% прибутку трести повинні були направляти на формування резервного капіталу до досягнення ним величини, рівній половині статутного капіталу (незабаром цей норматив знизили до 10% прибутку доти, поки він не досягав 1/3 первісного капіталу). А резервний капітал використовувався для фінансування розширення виробництва і відшкодування збитків господарської діяльності. Від розмірів прибутку залежали премії, одержувані членами правління і робітниками тресту.
Завантажити реферат