У країні, де майже 80% населення як і раніше становило селянство, на цей шар людей лягала основна вага податкового тягаря. Але селянство в масі своєї було недостатньо заможним, щоб забезпечувати потрібні суми податкових надходжень. Тому держава постійно прагнула підсилити оподатковування всіх більш-менш заможних приватних елементів у сільському господарстві, промисловості і торгівлі. Так сільгоспподаток становив максимум 5% (коливався в залежності від якості землі, кількості худоби і т.д.).
У місті приватник сплачував 1,5 % з обігу і додатковий податок у місцевий бюджет. Прибутковий податок поділявся на основний і прогресивний.
 |
 |
 |
 |
 |
Платили все громадяни, окрім поденників, Платили ті, хто отримував додатковий
чорноробів, держпенсіонерів, робочих и прибуток: непмани, приватно-практикуючі
службовців с заробітною платою менше лікарі, адвокати, журналісти и т.д.
75 рублів в місяць.
До 1925 р. стало ясно, що народне господарство виявилося на розвилці: подальшому просуванню до ринку заважали політичні й ідеологічні фактори; поверненню до військово-комуністичного типу господарства заважали спогади про масовий голод, острах антирадянських виступів.
Нова економічна політика створювала умови для підйому сільського господарства, що було надзвичайно необхідно і для відновлення і розвитку промисловості. Селу потрібні були промислові товари: одяг, взуття, сільськогосподарські знаряддя. Молода радянська промисловість у той період ще не могла забезпечити село достатньою кількістю товаром в обмін на її продукти. Тому держава тимчасово дозволила відкрити дрібні приватні підприємства: невеликі заводи, крамниці і т.д.
Свідченням успіхів відновлення народного господарства стала Перша сільськогосподарська і кустарно-промислова виставка СРСР у Москві (1923). Усі райони країни надіслали продукти своєї праці. Зарубіжні гості дивувалися, що Росія, розорена війною, учора ще голодна, змогла показати на виставці великі досягнення. Більш мільйона чоловік оглянули її експонати. У жовтні 1923 р. виставку відвідав В.И.Ленін. Це був останній приїзд В.И.Леніна в Москву з Горок.
У 1925 р. посівна площа досягла довоєнного рівня. Селяни засіяли майже таку ж площу, як у довоєнному 1913 р. Валовий збір зерна склав 82% у порівнянні з 1913 р. Поголів'я худоби перевищило довоєнний рівень.
13 млн. селянських господарств були членами сільськогосподарської кооперації. У країні було близько 22 тис. колгоспів.
Зштовхнувшись з фактичною відсутністю необхідних для модернізації засобів, більшовицька влада вже із середини 20-х рр. намагалася вирішити цю проблему шляхом усе більшої централізації в руках держави фінансових і матеріальних ресурсів і жорсткості розподільної політики. Однак конкретні форми і методи коректування економічного курсу визначилися в результаті складної політико-ідеологічної боротьби серед партійних лідерів.
Партія враховувала, що дозвіл приватної торгівлі і підприємництва приведе до деякого пожвавлення капіталізму, але керівництво господарством країни міцно зберігалося в руках Радянської держави. Головною політичною й економічною силою в Радянській країні як і раніше були робітничий клас і трудове селянство. Великою промисловістю, фінансами, транспортом, землею, зовнішньою торгівлею керувала Радянська держава. Це дозволило контролювати й обмежувати діяльність приватних підприємців, поступово створювати перевагу над ними соціалістичного сектора в народному господарстві країни, вести справу до остаточного знищення капіталізму.
Робітники гаряче взялися за відновлення фабрик і заводів. Трудилися часто в неймовірно тяжких умовах, не рахуючись з часом, недосипаючи, недоїдаючи. На московському металургійному заводі “Серп і молот” не вистачало самих необхідних матеріалів, багатьох деталей машин. Робочі самі виготовляли відсутні деталі. Старі кадрові робітники-пічники по кілька діб не виходили з заводу, прагнучи скоріше пустити мартени. На заводі “Червоний пролетар” всю зиму 1921/22 р. доводилося працювати при температурі нижче нуля. У холодних цехах працювали і путіловці. Коли було потрібно, робітники ставали грабарями і вантажниками, заготовляли і доставляли на завод паливо.
Тульські робітники зі своєї ініціативи збільшили норми виробітку. У ряді галузей промисловості робітники брали зобов'язання підвищувати продуктивність праці, знижувати накладні витрати, щоб село одержувало більш дешеві товари. На Дніпропетровськом металургійному заводі робітники стали випускати більше цвяхів і обіцяли селянам: “Буде у села дешевий цвях і дешеве дахове залізо”.
Завдяки героїчній, самовідданій праці робітничого класу промислове виробництво в країні за рік збільшилося вдвічі. Трудовий підйом робітничого класу прискорював темпи відновлення промисловості. У 1925 р. обсяг виробництва в країні склав 75% довоєнного вироблення продукції. Найважча задача відновлення зруйнованої промисловості була вирішена в досить короткий термін - за 5 років.
У молодій Радянській Республіці почали освоювати нові види промислових виробів, невідомі царської Росії. 7 листопада 1924 р. по вулицях Москви на Червону площу рухалися 10 вантажних машин. Це були перші в нашій країні автомобілі з вітчизняних матеріалів.
У 1924 - 1925 р. заводи “Червоний путіловець” Харківський паровозобудівний випустили перші 400 тракторів.
Під керівництвом тоді зовсім молодого авіаконструктора А.Н.Туполева були сконструйовані і побудовані перші радянські суцільнометалеві літаки. Вони прославилися на увесь світ своїми літальними якостями. Улітку 1925 р. наші льотчики пролетіли на вітчизняних літаках по трасі Москва – Пекін через пустелю Гобі.
У період НЕПу почалося здійснення плану ГОЭЛРО – першого перспективного плану відновлення і розвитку країни на основі електрифікації. План ГОЭЛРО був розрахований на 15 років. 22 грудня 1920 р. на VIII Всеросійському з'їзді Рад на всю Росію пролунали ленінські слова: “Комунізм – це є Радянська влада плюс електрифікація всієї держави”.[3;64] В основі плану лежало будівництво 30 великих електростанцій у Європейській частині Росії, а також на Уралі, у Сибіру, у Туркестані. За рахунок розвитку електрифікації передбачалося швидко підняти, модернізувати і розширити виробничу базу країни, перегнати в цьому відношенні розвинені капіталістичні держави. Планувалося збільшити видобуток нафти в 4 рази, кам'яного вугілля – більш ніж у 7 разів, виплавку чавуна – у 70 разів, виробництво бавовняних тканин – у 13 разів.
Завантажити реферат