В третій табір - революційно-демократичний - входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші шари дрібної буржуазії і т.п. Їхні інтереси висловлювали соціал-демократи, есери, анархісти і інші політичні сили. Однак незважючи на загальні мету - демократична республіка (у анархістів - анархія), вони розрізнялися по засобам боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.п.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності з питання про те, що буде нова влада - диктатурою або демократією, де кордони диктатури і як вона сполучаеться з демократією. Однак загальна мета зламу самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що висловлювалося в координації дій політичних течій не тільки третього табору, але також з радикально налаштованими представниками другого табору.
Вже в січні 1905 року в 66 містах Росії страйкувало біля півмільйона людина - більше, ніж за все що передує десятиріччя.
Демонстрації, зіткнення з владонами пройшли по всій країні. Страйкували робітничі на Україні, в Білорусії. В Ревілі і Ризі відбулися кроваві зіткнення робітничих з поліцією. В Варшаві страйк перетворився в загальну. Робітничі зламали декілька збройних крамниць і розібрали зброю. В результаті збройних зіткнень тут було убито понад 100 людей. В Лодзи діло дійшло до барикад і розгрому робітничими залізничної станції. Страйкував персонал 30 (з 33) залізниць значення, що ускладнювало перехід військ. Всього з січня по березень 1905 року страйкувало біля 1 млн. людей. 85 уїздів Європейської Росії було охоплене селянськими заворушеннями. Особливо завзятим був селянський рух в Грузії. Все частіше на мітингах роздавалися вигуки "Геть самодержавство!". Очолювали його революційні селянські комітети. Вони розпоряджалися захопленими страченими і поміщицькими землями, угіддями, лісами, вводили в школах викладання на рідній мові, формували з селян дружини самозахисту.
Селянські виступи первинно носили стихійний характер, хоча в подальшому, влітку 1905 року, був утворений Всеросійський селянський союз - перша політична організація селян. Його діяльність знаходилась під впливом ліберальної інтелігенції, що відбилося на його вимогах: відміна приватної власності на землю (націоналізація землі), конфіскація без викупу монастирських, державних, питомих земель, вилучення поміщицьких земель, частково безплатно, частково - за викуп, скликання Установчого зібрання, надання політичних свобод. Це свідчило про зростання політичного, класового самоосвідомлення селян, що представляли вже політичну силу, що висували власні, більшою частиною станової вимоги.
В революційних подіях активно брала участь інтелігенція. Вже в перший день революції, 9 січня, що служать, студенти приймали участь не тільки в ході до Зимового палацу, але також в спорудженні барикад, наданні допомоги пораненим. Ввечері того же дня столична інтелігенція зібралася в будинку Вільного економічного суспільства, де різко засудила діяльність царських владінь. Тут же почався збір засобів в допомогу пораненим і сім'ям вбитих робітничих.
Революція поглибила помічений розкол всередині ліберально-опозиційного табору. Представники земств і міських дум на своїх з'їздах висловлювалися за двопалатне народне представництво (верхня палата - представники земств і міських дум, а нижня - депутати, обрані на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування) при збереженні монархії.
В березні 1905 року відбувся III з'їзд "Союзу звільнення". Він висловився за створення народного представництва на засадах загальної, рівної, прямої і таємної подачі голосів, за вступ буржуазно-демократичних свобод, принципове відчуження частини поміщицьких земель, за вступ 8-годинного робітничого дня. Але підтвердив необхідність збереження монархії, використання війська, суд проти збройних виступів робітничих.
Капіталісти в лютому-березні 1905 року регулярно відсилали записки уряду, де клопотали про проведення політичної реформи і передусім за скликання вільно обраних представників народу.
З самого початку революції царат поєднував тактику репресій з тактикою поступок. Незабаром після "Кровавої неділі" попрямували перестановки і реорганізації в вищих урядових сферах.
РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ НАВЕСНІ І ВЛІТКУ 1905 РОКУ.
В умовах розгорнувшої революції перед російською соціал-демократією встало питання про стратегію і тактику партії, її єдності.
До того часу в РСДРП складалося понад 8 тис. людей. Більшовики провели з'їзд в квітні 1905 року. Меньшевики в цей час зібрали конференцію, на якій були представники 7 партійних організацій.
Більшовики поставили перед собою задачу об’єднання всіх лівих сил по принципу "Порізно іти, разом бити" з тим, щоб підготувати маси до збройного повстання. Вони вважали, що союзником пролетаріату в буржуазно-демократичній революції може бути тільки селянство, оскільки аграрне питання - головне питання буржуазно-демократичної революції. В силу цього з'їзд висунув гасло конфіскації поміщицьких, страчених, церковних, монастирськіх і питомих земель, негайної організації селянських комітетів для проведення революційно-демократичних перетворень в інтересах селянства.
Здійснювати програму-мінімум на цьому етапі повинна була революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства. Ленін вважав, що "здійснення перетворень, негайно і неодмінно потрібних для пролетаріату і селянства, викличе опір у поміщиків, і великих буржуа, і царату. Без диктатури зломити цей опір, відбити контреволюційні спроби неможливо".
Політичним органом цієї влади повинно був стати Тимчасовий революційний уряд, покликаний скликати Установче зібрання і здійснити реформи. При цьому особливо підкреслювалося, що пролетаріат повинен виконати роль вождя революційних мас, те є роль . Для цього він повинен був повести за собою селянство, нейтралізувати ліберальну буржуазію. З'їзд переглянув точку зору на можливість співробітництва з есерами. В резолюції рекомендувалися спільні дії з есерами при збереженні ідейної і організаційної самостійності РСДРП.
Меньшовики на своїй конференції виходили з інших позицій. З самого початку революції вони вважали, що партія повинна тільки впливати на маси, а не здійснювати практичне керівництво їхніми діями. Останнє вони вважали утопієй: партія знаходилась на нелегальному положенні, а рамки підпілля не дозволяли їй очолити демократичний рух, бо на політичній арені Росії діяв не один робітничий клас, спроба здійснити керівництво всіма революційними силами, на думку меньшовиков, неминучо наштовхнулася б на інтереси інших політичних партій Росії. Це було богато розколом єдиного демократичного фронту перед особою царату. Меньшевики вказували, що в умовах революції одна нелегальна робота веде до відриву від мас.
Меньшевики вважали, що ліберальная буржуазія повинна взяти владу в свої руки, а маси будуть "тиснути знизу" на Тимчасовий уряд з метою заглиблення демократії. При цьому, оцінюючи можливості пролетаріату, вони виходили з недостатнього рівня його свідомості і організованості. Меньшевики не вважали селянство союзником пролетаріату і пропонували координацію дій пролетаріату з ліберальною буржуазією.
Завантажити реферат