план
a) Причини, рушійні сили та характер війни.
b) Періодизація, основні події війни та їх значення.
c) Формування української держави 1648-1654.
d) Право козацької держави.
1)a. Причини,рушійні сили та характер національно-визвольної війни 1548-1654 рр.
У1569 р. в Любліні було розглянуто питання унії Польщі і Литви. Трактат про унію передбачав: Польська корона і Велике Князівство Литовське створювали одну Річ Посполиту.
Після Люблінської унії почалася широка полонізація украінських земель. Польський король роздавав землі польським панам на Київщині, Брацлавщині, Задніпров’ї. Польська шляхта зневажливо ставилася до всього чужого, тому з часом польська мова, католицизм і навіть польське право стають панівними в Україні.
У 1588 р. третьою редакцією Литовського статуту було юридично оформлено панівне становище шляхти та закріпачення селян. Вся земля вважалася власністю шляхти або церкви, а селяни відробляли на ній панщину, яка у 17 столітті зросла до 200 днів на рік. Встановлення кріпосної залежності, також, ліквідувало громадську організацію, чим було зламано зв’язок членів сільської громади.
Погіршення загального стану селян призводило до актів протесту з їх сторони. Селяни повставали, тікали від панів. Великої масовості втечі набули після заключення Люблінської унії, а кількість повстань збільщується у 16 столітті.
Однією з основних причин війни було створення у 1596 р. уніатської церкви. Хоча уніати формально зрівнювалися у правах з католиками, але Польська римсько-католицька церква не вважала уніатів за повноцінних громадян. Приниження, якого зазнавали уніатське духовенство і миряни, викликало з їх боку опір польській асиміляції. Але створення уніатської церкви мало і позитивну роль. Ознайомлення українців із західноєвропейськими надбаннями в галузі освіти, культури сприяло її розвиткові і в західноукраїнських землях. Разом з тим в Україні замість двох – православної і католицької - з’явилася третя – уніатська церква. І тому це вело до роз’єднання не тільки духовних, але й матеріальних сил українського народу.
Причиною війни був, також, національний гніт. Як зазначалося вище, на українських землях проживало багато поляків, тому це призводило до заборони мови, традицій. Трагедією такого процесу було те, що у свідодомості широких мас населення твердо закорінювалося насаджуване поняття про вищу польську мову, культуру, католицьку віру, що, в свою чергу, призводило до нижчості української мови, культури, православної віри. Польська шляхта постійно підкреслювала своє презирство до всього українського, вживаючи термін “хлопи”.
Потрібно зазначити, що боротьба за українську державу, мову, релігію, традиції, культуру велася, у різних формах, ще задовго до початку національно- визвольної війни. Адже український народ поділявся за релігійною ознакою на дві половини, загострювались національні та соціальні протиріччя, поява могутньої військової сили – козацтва – призводили до постійних соціальних вибухів. Війна почалася повстанням козаків у 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, який у 1646 р. був обраний гетьманом. Чутки про рух, що його підняв Б.Хмельницький, занепокоїли польський уряд. Коронний гетьман Микола Потоцький вирушив на Запоріжжя, щоб здавити повстання в самому початку, та йому це не вдалося. Реєстрові козаки підняли бунт, перебили всіх старшин, крім Михайла Кричевського і перейшли на бік Богдана Хмельницького.
Головною рушійною силою були селяни. Вони втратили право на свободу, на землю, право на самоврядування. Селяни не мали права полювати, рибалити, закладати в лісах пасіки, рубати дерева, мати власний млин (зерно молотили тільки на млині у пана). Крім відробляння панщини вони платили податки збіжжям, худобою, птицею, додатково працювали на будівництві та ремонті мостів, доріг.
Основною військовою силою були козаки, які з’явилися в Україні у 14 столітті. Походили вони з класу селян, міщан, бояр. На початку 17 століття у середовищі козацтва з’являються дві течії: заможні козаки, верхівка міщан, шляхта, що хотіли набути привілей, як у польської шляхти; та незаможні козаки, основна маса яких складалася з безземельнмх селян, ремісників і хотіла покращити своє становище за допомогою зброї. З часом козаки стають постійними захисниками України.
Українська шляхта теж приймала участь у війні, але керувалася власними мотивами. На той час польська шляхта володіла великими земельними наділами, займала керівні посади, а українська була обмежена правами. Обмеження прав було і у міщан. Вони не мали власноі землі, сплачували податки. Міські адміністрації обмежували у праві купувати будинки, займатися торгівлею та ремеслом. Шляхта, яка була звільнена привілеями від сплати мита на імпорт та експорт, виступала великим конкурентом міст і цим завдавала шкоди розвиткові міської торгівлі та промисловості. У містах, що отримали Магдебузьке право (право на самоврядування), користуватися ним могли тільки римо-католики. А так, як основна маса українців була православною, то їм заборонялося брати участь у самоврядуванні. Їм, також, не можна було жити у різних частинах міста.
Боротьба проти польського гніту об’єднала українських селян, міщан і шляхту під керівництвом козацтва. Тому охарактеризувати війну можна, як національно-визвольну.
b. Періодизація, основні події війни, та їх значення.
Події війни поділяються на три періоди:
Перший період – 1648 р.
Другий – 1648-1651 рр.
Третій – 1652-поч.1654 рр.
Перший етап був досить вдалим для України. Хмельницький зі своїм військом отримав блискучі перемоги під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями. Після розгрому польських військ під Жовтими Водами та Корсунем повстання охопило Поділля і Волинь. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реєстрові козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися до нього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він попав у полон до татар і там помер. Військо почало тікати. Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 року і розгромив. Поразка поляків була повна.
Тим часом помер Владислав ІV і поляків охопила паніка: ні короля, ні гетьмана, ні війська. Паніку підсилили повстання селян на Київщині. Вони почали бити панів, жидів, палити польські маєтки.
Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам зарплатню за п’ять років. Ці умови конвокаційний сейм прийняв, і оголошено було перемир’я.
Тим часом військо Б.Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими шляхтичами. Серед них були – майбутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького Іван Виговський, брати Іван та Данило Нечай, Іван Богун.
Селянські повстання та терор, що його вносив Єремія Вишневецький, змусили Хмельницького поновити рух, бо тільки так він міг тримати повстанців в руках. Знову закликав він татар. 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.
Завантажити реферат