Формування української національної держави в ході національно-визвольної війни 1648-1654 рр

У1648 – 1654 роках на території України була сформована національна держава. Про це свідчило:

- наявність апарату публічної влади. Була своя адміністрація, влада належала козацькій дружині на чолі з гетьманом. Було, також, ствоерно власні судові отгани, власне військо;

- територія, яка належала державі (тобто Україні), було створено полково-сотенний адміністративно-територіальний поділ. На той час в Україні було шістнадцять полків і двадцять сім сотень;

- власна правова система. Основними джерелами права були звичаєве право, універсали гетьмана та укази козацької старшини.

Проте, московський уряд вважав, що договір з Україною мав чинність тільки за життя Б.Хмельницького. Тому даний договір, в який вносилися суттєві зміни з боку Росії, поновлювався з новообраними гетьманами. З часом ці поправки відіграють дуже негативну роль для українського народу та держави взагалом.

Українська держава, що виникла у 1648 році, проіснувала аж до 1783 року. Розвивалася ця держава не звичайним шляхом. Вона раптово появилася у середині сімнадцятого століття на чистому місці шляхом збройної боротьби і мала військовий характер.

d) Право козаків.

Офіційна назва держави була “Військо Запорізьке”. Як зазначалося вище, держава мала військовий характер, який відображався і в найменуванні її глави (гетьмана), який поєднував у своїх руках функції військового керівника і глави держави. Влада гетьмана була виборною, але Б.Хмельницький хотів зробити її спадковою.

Існувала в державі податкова система. Мали місце такі податки, як поголовщина (платилося за кожну людину, що проживала, тобто з голови), подимне (плата за двір, господарство), посошне. Сплачували їх тільки селяни, козаки були звільнені від оплати податків. Була, також, налагоджена митна система. Значні доходи йшли з пограничного цла (індукта від привозу й евекта від експорту).

З часом серед народу прийнялася назва Україна, яку здавна носила південна Придніпрянщина, як окраїнна земля на пограниччі з диким степом. Цеї назви уживав деколи й козацький уряд, але не так консервативно, щоб вона добула собі повне політичне громадянство. Київські книжники віднайшли собі назву Малої Росії, яку колись вживав грецький патріарх для означення галицької митрополйї.

Відзнаки державної влади звалися клейноти. До них належали: гетьманська булава, бунчук (палиця завдовжки до трьох метрів,закінчена яблуком, з-під якого звисав кінський хвіст), печать, корогви, бубни й труби.

Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний пояком, з шаблею при лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на печатях. Козацький прапор був малинового кольору.

Як зазначалося вище, головою держави був гетьман, якому належала вся виконна влада і вирішальний голос у законодатних справах. Він вів закордонну політику, призначав старшин, роздавав землі, рішав відклики у судових справах, провадив військом.

При гетьмані головні посади мала генеральна старшина, до якої належали генеральні – обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

В галузі цивільного права відбулися істотні зміни, передусім права власності на землю й інших тісно пов’язаних з ним правових відносен. Збереглися відомі способи набуття земельних володінь – спадкування, дарування, купівля-продаж, освоєння нових земель. З’явилися так звані рангові маєтності, що їх надавали українські гетьмани і російський уряд козацькій старшині і царським чиновникам “на ранг”, тобто як винагороду за службу на час перебування на тій чи іншій посаді.

Сімейно-шлюбні відносини, як і раніше, регулювалися на основі принципіп церковного права.

Суттєвих доповнень зазнало кримінальне право. Покарання злочинців стали надзвичайно жорстокими. У судовій практиці нерідко призначалася смертна кара. Часто застосовувалися кари, пов’язані з покаліченням засудженого (відрізання руки, ноги, вуха, виколювання очей). Розповсюдженим було тілесне покарання (биття палками, батогами тощо). Ув’язнення також стало розповсюдженим видом покарання. До легких видів належали грошові штрафи (різні для окремих станових груп), покарання церковною покутою і примусове одруження (за згвалтування дівчини).

Що до видів злочинів, то вони розподілялися на публічні й приватні. Найтяжчим злочином вважалася державна зрада. Зрадою рахували будь-який контакт з ворогом. Суворо переслідувалися порушення проти релігії, моралі. Станове оформлення суспіляства вимагало виробляння норм правового захисту честі особи, охорона честі заможних людей висувається на перше місце.

Ускладнення господарської організації призводять до більшого розвитку обігу грошей як товару-посередника, і право реагує на це запровадженням норм, що встановлюють покарання за виготовлення підроблених грошей. Покарання за цей злочин було дуже жорстоким. Засудженому заливали у горло розплавлений свинець.

У кримінальному праві козацької доби виникають цілком нові поняття, пов’язані з ускладненням суспільних відносин і розвитком правових ідей. З’являються поняття замаху на злочин, що відрізняється від поняття доконаного злочину; поняття головного злочинця та співучасників, які при певних випадках несуть меншу відповідальність; поняття рецидиву злочину тощо. Це значно вдосконалило систему правосуддя.

Важливим елементом життя у державі були копні суди, які проіснували до вісімнадцятого століття. Це було своєрідне народне віче. На вирішувалися важливі питання. Основу діяльності копних судів становило звичаєве право. Найбільшого поширення вони набули на Правобережній Україні.

Ситема козацьких судів.

ТАБЛИЦЯ 1:

Генеральний Військовий Суд утворився з козацького суду за польських часів. Це був колегіальний суд, де засідали члени генеральної старшини та знатного товариства. Суд очолював сам гетьман або його постійний заступник, один із генеральних суддів. Така судова система проіснувала до 1760-1763 рр.

Отже, у сімнадцятому столітті, утворилася національна держава. І хоч існувала вона недовго й посідала тільки частину української території, однак мала рішаючий вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі. В ті часи українські політики вперше зазначують важливість одноцільності українських територій. Богдан Хмельницький у переяславських промовах значив границі своєї держави “по Львів, по Холм і Галич”.