Тому далекоглядний Солон “на підставі оцінки майна ввів поділ на чотири розряди, що існували і раніш: пентакосиомедімнів, вершників, зевгітів і фетів. Всі взагалі посади він дав виконувати громадянам із пентакосиомедімнів, вершників і зевгітів . Кожному розряду дав посаду відповідну до розміру майнової оцінки, а тим, що належать до розряду фетів дав участь тільки в Народних зборах і судах”.
Розподіл населення за майновим цензом був дуже важливим для розвитку ринкових відносин. Тепер будь-яка людина незалежно від походження могла підвищувати свій соціальний статус, підвищуючи рівень свого добробуту. Відповідно афіняни одержали потужний стимул для більш якісної й об'ємної роботи. Вільна конкуренція призвела до більш інтенсивного товарно-грошового обороту, що підвищило не тільки рівень життя окремих громадян, але і рівень добробуту держави в цілому.
Таким чином, Солон, перебуваючи при владі, врятував державу від кривавого перевороту. Він задовольнив мінімум вимог ворогуючих таборів. І хоча прийшлося йому пуститися на обман обох сторін, безперечно, головна заслуга Солона перед батьківщиною в тому, що він дав можливість економічного зростання Афінам, дозволивши розвиватися ринку.
Висновки
До VI століття до н.е. в Афінах складалася вкрай напружена обстановка. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального розшарування вільного населення. У середовищі вільних виникає цілий комплекс протиріч - між багатими і збіднілими евпатридами, які все ще утримують владу, і багачами з землевласників, крамарів і ремісників, що прагнуть до влади і використовують невдоволення бідноти і середніх та дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багачами.
Для пом'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний панівний клас були потрібні глибокі соціальні і політичні перетворення. Започаткував їх Солон, обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань вільних. Тому вони носили компромісний, половинчастий характер.
Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією.
Але компромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела до встановлення тиранії Пісістрата, а потім його синів (560- 527 роки до н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й зміцнили політичний устрій, створений Солоном. Пісістрат полегшив положення дрібних землевласників, надавши їм кредит. Великий розмах будівництва суспільних споруджень давав засоби існування бідноті.
Обстановка після реформ Солона
Після 594 року в Афінах борються три групи: педіеї, жителі найбільш родючої рівнини Афін, паралії, жителі півострова, розташованого на південь від Афін, переважно моряки і крамарі і диакрії, жителі гористої місцевості в північно-східній частині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних землевласників, паралії - торгової аристократії і заможних городян, а диакрії - дрібного селянства, звільненого Солоном від кабали і міської бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі параліїв - Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі диакріїв через деякий час після реформ Солона став Пісістрат. Рід Пісістратидів до цього часу зубожів, чим і пояснюється пекуча ненависть Пісістрата до педіеїв, що послужила, за словами Аристотеля, причиною довіри до нього народу. Все афінське населення розділилося на три табори, що підтримують якусь групу.
У результаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший лише чотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом одинадцятьох років. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків прийшлося вдатися до компромісу: створена колегія з десятьох архонтів - п'ять із них евпатриди, троє селян і два ремісники. Але такий порядок виявився нестабільним, і влада знову перейшла до рук аристократії. Свідчення цьому - лише монети, на котрих знову стали чеканитися родові герби.
Це нове захоплення свідчить про безнадійність усякого компромісу в таких умовах, про можливість захоплення влади і встановлення тиранії.
Пісістрат як ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими подвигами. Пісістрат був блискучим полководцем, він завоював острів Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської гавані. Йому ж вдалося захопити гавань Мегари Нісею, що поставило Мегару в економічну залежність від Афін. Так, що Пісістрат зробив неоціненну послуги афінянам. Багато в чому завдяки цьому його група посилювала свій вплив. Правда, у 560 році до н.е. Пісістрат був вигнаний з Афін, але, зібравши у вигнанні численну армію з найманців, незабаром повернувся, і, спираючись на союзників, знову досяг влади.
Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.
Тиранія Пісістрата
Звичайно, будучи вождем диакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення положення селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селян ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках багачів. Він щедро видає селянам із казенних сум позички і кошти на покупку худоби, інвентарю і знарядь, потрібних для господарства і на необхідні витрати.
Уся діяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів дрібного селянства і їхнього захисту. Відомо, що Пісіситрат “сам давав у борг бідним . гроші на польові роботи так щоб вони могли добувати засоби до життя землеробством .”. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, він офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали соромитися.
Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю. Звичайно, визначену вигоду Пісістрат мав, але розпочаті їм заходи для поліпшення положення селянства не були “побічним ефектом”, ця політика здійснювалася усвідомлено і цілеспрямовано.
Завантажити реферат