Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління Пісістрата.
У цей час серед аристократів стали формуватися групи вороже настроєні до існуючого режиму. Їм було вигідно те, що передовий міський шар населення перестав миритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона знищувала його головного противника - аристократію. Коли ж це було зроблено, диктатура стала відчуватися безпосередньо міським класом, тому що заважала вільному його розвитку. До того ж в епоху правління Пісістратидів у зв'язку з відкриттям нових ринків значення торгово-ремісничого населення зросло і воно вже починає претендувати на те, щоб керівники держави цілком відбивали його інтереси. Існувала ще одна умова, що викликала невдоволення і слугувала опору опозиції. Біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у результаті чого афіняни перестали одержувати хліб. Необхідність одержувати його з Єгипту, Сицилії або Італії створювали перебої з постачанням і, отже, підняли ціни на хліб. Це неминуче повинно було викликати невдоволення серед селян і городян.
Користуючись цим, аристократія організувала ряд замахів на правителів. У 510 році Гіппій залишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії.
Висновки
Афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до 510 року обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що “Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше в дусі громадянської рівноправністі, ніж тиранії .”. Недарма тиранію називали “золотим віком”, “життям при Кроні”. Скинення тиранії здійснилося лише після довгих зусиль навіть такої воєнізованої держави як Спарта, що була спільницею аристократії в боротьбі з Пісістратидами. Це показує, наскільки велика була симпатія до Пісістратидів серед афінян.
Після вигнання Гіппія спартанці хотіли поставити на чолі Афін спартанофільску аристократію, очолювану Ісагором, але народ нічого і слухати про це не хотів і в сформованій ситуації підтримав великих крамарів і ремісників, очолюваних Клісфеном із роду Алкмеонідів, що підтримали аристократію в боротьбі з Гіппієм і знову повернулися в Афіни після вигнання. Після довгих терть влада знову опинилася в аристократії (на афінських монетах знову чеканяться родові герби). Аттичне селянство не могло з цим миритися. Селяни практично з усіх сіл збіглися в місто й взяли в облогу Ісагора і його прихильників. Ісагор був розгромлений, і при владі опинився представник торгово-ремісничої групи Клісфен. Будучи представником групи, зацікавленої, насамперед у свободі товарно-грошового обігу, Клісфен не видав ніяких законів для поліпшення положення бідноти. Всі його закони стосувалися соціальних взаємовідносин і державного устрою, але в цьому відношенні їм зроблено дуже багато: він завершив роботу Солона і Пісістрата і як би підбив підсумок революції VI століття і створив той устрій, що із деякими змінами протримався доти, поки афіняни стали незалежними.
Реформи Клісфена
Прийшовши до влади, Клісфен, насамперед, знищив останні залишки родового розділу. При Солоні цивільне населення ділилося на родові філи, фратрії і роди, очолювані аристократією. При Пісістраті вплив аристократії зменшився, але переворот 510 року показав, що сили в неї ще є. Тому Клісфен, насамперед, покінчив із родовими об'єднаннями. Однак, він не схильний був до змін в області релігії, і цілком зберіг релігійне значення філ і фратрій, але позбавив їх усякого значення в державній системі. Замість чотирьох старих філ він розділив Аттику на десять нових немов би перемішавши все населення, і принцип розподілу став територіальним. Оскільки старі роди були особливо сильні в місцях знаходження садиб їхніх представників, Клісфен включив у кожну філу по одній третині (“триттії”) із різних місць Аттики: з Афін, із внутрішньої рівнини Месогеї і з прибережної смуги. У кожній філі було приблизно однакове число мешканців. Філи розподілялися на деми (окремі селища), що стали тепер адміністративною одиницею. Іноді в дем входило декілька селищ, так, наприклад, в Афінах кожний квартал міста був дем. Кожний дем мав своє самоврядування, вів список проживаючих у ньому громадян. Головою дема був демарх - головний скарбник, що мав поліцейські функції і стягував податки. У кожному демі пропорційно числу мешканців за особливим розкладом вибиралися по жеребу кандидати в Раду п'ятисот (вищий законопідготовчий орган держави).
Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від походження.
Пісістратиди всі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен ввів остракізм (черепкування). У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6 000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг повернутися додому. Причому вигнання не тягло ніякої ганьби, майно вигнанця залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від держави і не заважали проведенню перетворень.
Висновки
Таким чином, Клісфен міцно закріпив порядок, початок якому поклав ще Солон. Він, звичайно, нічого не зробив для селянства, але з іншого боку, у його інтересах діяв Пісістрат і на порівняно великий рівень підняв його життя, а на торгово-ремісничу групу практично не звертав уваги. Тому до приходу до влади Клісфена селянство не знаходилося в тяжкому положенні, а крамарі бідували в наданні їм більшої свободи. Тому Клісфен і віддавав їм усі сили.
Реформи Клісфена завершили довготривалий процесс становлення держави в Древніх Афінах.
Список використаної літератури
1. Лурье С.Я. История Греции: курс лекций, С-Пб., 1993.
2. Виппер Р.Ю. Лекции по истории Греции, Ростов-на-Дону, 1995.
3. Виппер Р.Ю и Васильев А.А. История древнего мира, М., 1994.
4. Андре Боннар Греческая цивилизация, М., 1993.
5. Колобова К.М. Очерки истории Древней Греции, Л., 1958.
6. Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса, Л., 1988.
7. История Древней Греции под ред. Авдиева Н.В., М., 1972.
8. История государства и права зарубежных стран под ред. Галанзы В.А., М., 1963.
9. История древнего мира под ред. Дьяконова Б.Н., М., 1982.
Завантажити реферат