Отже, неосудність - це обумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії або керуватися ними у момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв'язку з відсутністю її вини.
Це положення в нашому законодавстві є фактом, який свідчить про гуманне ставлення так як і в багатьох цивілізованих країнах, до хворих людей (в нашому випадку до психічно хворих).
Неосудність має місце при наявності двох критеріїв: медичного і юридичного.
Медичний(біологічний) критерій характеризується наявністю у особи одного з таких різновидів розладу психічної діяльності як хронічна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство та ін. хворобливий стан:
а) хронічна душевна хвороба - це тряжковиліковне психічне захворювання, що має тривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч та ін.;
б) тимчасовий розлад душевної діяльності - це психічне захворювання, яке характеризується раптовим початком, швидким розвитком відносно нетривалим протіканням і звичайно закінчується повним одужанням особи: гострий алкогольний психоз, реактивний стан (хворобливий розлад внаслідок тяжкого душевного потрясіння), так звані виняткові стани (патологічне сп‘яніння, патологічний ефект, тощо);
в) слабоумство - це вроджений чи набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якого-небудь психічного захворювання, хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (ідіотія, імбецильність, дебільність);
г) інший хворобливий стан - це важкі форми психопати, душевні розлади, викликані інфекційними захворюваннями, аномалії психіки у глухонімих та ін.
Юридичний (психологічний) критерій неосудності охоплює дві ознаки –інтелектуальну і вольову:
а) інтелектуальна - це нездатність особи усвідомлювати свої дії, коли вона не розуміє фактичної сторони своєї поведінки або не може усвідомлювати її суспільної небезпеки;
б) вольова - це нездатність керуватись своїми діями, передбаченими законом як суспільне небезпечні і кримінальне карані.
Наприклад, при піроманії особа не може подолати непереборного хворобливого потягу до підпалів, хоча і розуміє суспільне небезпечний характер своєї поведінки.
Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо однієї ознаки - інтелектуальної чи вольової.[8]
Отже, особи, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності не є суб'єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.
Міри медичного характеру, в тому числі і примусове лікування, завжди призначається виходячи із соціальної небезпеки хворого. Соціальна небезпека хворого визначається як характером і змістом його соціально- небезпечних дій, так і психічним станом. Оцінка соціальної небезпеки хворого - це тільки оцінка характеру дій і психічного стану в момент скоєння протиправних дій, а й стану, який випробовується в період судово-психіатричної експертизи. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерт і суд повинні оцінити можливість повтору соціальне небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов.
На думку автора, небезпека психічно хворого обумовлюється не тільки скоєним вже діянням, а й можливістю скоєння ним інших злочинів. Таким чином, соціальна небезпека хворого визначається як скоєним діянням і станом хворого в динамічному аспекті, так і негативним впливом соціальних факторів оточення.
Характер скоєння діяння відображає соціальну небезпеку. Наприклад, вбивство, погроза вчинити вбивство, нанесення тілесних пошкоджень, нерідко скоєні по несенітним мотивам або під впливом імперативних галюцинацій, є доказом небезпеки такого хворого для оточуючих. В цьому плані особливої уваги заслуговують ті форми марева, які мають конкретну направленість на певних осіб не корегуються хворим, супроводжуються вираженою ефективною зараженістю.[9]
Оцінюючи небезпеку такого роду хворих слід мати на увазі сутність паралелізму між характером скоєного діяння і потенційною небезпекою особи для суспільства. Трапляються випадки, коли правопорушення хворого не являє собою великої суспільної небезпеки (порушення паспортних правил), а обслідування під час експертизи викривають такі психічні порушення, які свідчать про цього значну соціальну небезпеку. Це означає, що скоєне правопорушення - лише перший акт в системі реалізації хворим складних маревних побудов, тому такій особі можна призначати примусове лікування незалежно від характеру скоєної ним протиправної дії.
Велике значення для визначення соціальної небезпеки хворого має оцінка його психічного стану. Тому такі психопатологічні порушення, як систематизовані форми марева, іпохондричне переживання, маніакальні стани, галюцинаторні синдроми, необхідно розцінювати як небезпечні для суспільства стани. Соціальна небезпека хворих підвищується при наявності в клінічній картині синдрому Кандинського - Клєрамбо, з явищами психічного і фізичного автоматизму. Певну соціальну небезпеку являють і хворі з ефективними порушеннями, особливо при депресивно-маревно станах. В останніх випадках хворі нерідко здатні до так званих «розширених» самовбивств або вбивств близьких людей по мотивах, які дістали назву і альтруїстичних (вбивство в цілях звільнення близьких від уявних мук).
Хворі епілепсією і деякими формами органічних вражень центральної нервової системи здатні до безмотивної агресії в стані сутінкового розладу свідомості, в періоди дисфорії з явищами параноєдної настроєності, а також при наявності у них зміни особистості з явищами слабоумства і стихійними ефективними порушеннями у вигляді злісно - гневливого розладу.
Однак було б невірним вважати всіх хворих з перерахованими вище станами соціально небезпечними для суспільства. Багато хворих з аналогічними клінічними картинами ніколи не скоюють небезпечних дій. Тому соціальна небезпека хворих виникає в певних умовах.
Соціальна небезпека хворих виникає в періоди загострення стану, по мірі трансформації і ускладнення психопатологічіних синдромів на протязі різних психічних захворювань. Ступінь соціальної небезпеки хворого знаходиться у визначеній залежності від гостроти психічного стану І його динамічності. Тому найбільш часто суспільна небезпека стану особи проявляється тоді, коли в картині галюцинаторно-маревних синдромів з‘являються елементи синдрому Кандинського - Клерамбо або дипресивний стан ускладнюється за рахунок появи галюцинаторних переживань.
Особи, які страждають алкогольними психозами, як правило, здійснюють соціально-небезпечні дії в період ускладнення клінічної картини білої гарячки маревними синдромами, а також в стані алкогольних параніїдів з ідеями ревнощів в періоди приєднання галюцинаторних компонентів.
Деякі психічні захворювання (шизофренія, епілепсія, параноя) мають тенденції до загострення або виявляються в певні вікові періоди (пубертатний та інволюційний). Ряд психічних захворювань у жінок загострюється в період вагітності і родів. Тому у вказані періоди підвищується суспільна небезпека хворих.
Завантажити реферат