На появлення соціальної небезпеки хворих впливають також несприятливі зовнішні фактори. До них відноситься алкоголь та інтоксикація. Душевно хворі нерідко скоюють протиправні дії в стані алкогольного сп'яніння. Алкоголізм видозмінює клінічні прояви психічних захворювань (загострює, привносить в структуру психозу ряд нових компонентів). Під впливом гострої або хронічної алкогольної інтоксикації посилюється соціальна небезпека хворих, в яких знаходять псизопатоподібні форми психічних захворювань (постпроцесуальні стани при шизофренії, остаточні явища органічних захворювань центральної нервової системи, олігофренії).
Алкогольна інтоксикація може провокувати розвиток сутінкових станів свідомості у хворих епілепсією, у осіб із наслідками травматичних вражень мозку і явищами церебрального атеросклерозу. Хворі з психопатоподібними постпроцесуальними синдромами без ярких психопатологічних порушень не рідко сприймаються оточуючими як психічно здорові. Попадаючи в антисоціальне оточення, вони бувають здатні приймати участь у скоєнні групових правопорушень і їх дії нерідко не містять патологічної мотивації. Разом з тим, неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних вчинків характеризують їх як хворих, здатних до скоєння соціально небезпечних дій.
Таким чином, соціальна небезпека психічно хворих не є стабільною, а прояви підвищеної соціальної небезпеки виникають періодично, знаходячи залежність від клінічних особливостей основного захворювання і непридатного впливу зовнішніх факторів.
3. Злочини, скоєні в стані сп‘яніння та застосування до засуджених, які є алкоголіками і наркоманами примусового лікування.
Алкоголізм і наркоманія - дві найважчі проблеми в нашому суспільстві. Вони завжди хвилювали людство і будуть хвилювати його в майбутньому. Суспільство, на думку автора, не може припинити повністю вільне протікання цього негативного соціального явища, воно може лише частково це призупиняти. Щоб проводити таку роботу потрібно досконала законодавча база і високий життєвий рівень в країні.
Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності, а навіть навпаки - це обтяжуюча обставина.
Суд направляє на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб проводиться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах (ст. 14 ККУ).
При постановленні вироку суд повинен вирішити питання про те, чи слід застосовувати до підсудного примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії.
Якщо лікування не було призначене судом при постановленні вироку, питання про нього підлягає вирішенню в стадії виконання вироку.
Питання про застосування примусового лікування до засудженого, який відбуває покарання у виправно-трудовій установі, вирішує суддя районного (міського) суду за місцем відбування покарання. Законним приводом для його розгляду в судовому засіданні є подання адміністрації виправно-трудової установи. До подання додається мотивований висновок лікарської комісії, у якому зазначається про наявність у засудженого хвороби, необхідність примусового лікування, відсутність у нього протипоказань до лікування.11
Під сп‘янінням маються на увазі звичайне фізіологічне сп‘яніння, при чому як алкогольне, так і токсичне і наркотичне. Звичайне сп'яніння слід відрізняти від патологічного, що є формою тимчасово розладу душевної діяльності і тим самим втілює в собі медичний критерій неосудності. В стан звичайного сп'яніння особа приводить себе свідомо. Вона здатна передбачити свою можливу поведінку в такому стані і з врахуванням цього може вирішувати, вживати чи не вживати одурманюючі засоби. Не втілюючи в собі медичного критерію неосудності звичайне сп'яніння, навіть в тяжкій формі, не звільняє від кримінальної відповідальності.
У зв'язку з систематичним вживанням особою спиртних напоїв або наркотичних засобів у неї може розвинутись захворювання, що характеризується постійним потягом до таких напоїв чи засобів. На грунті алкоголізму, а також наркоманії людина може вчинити злочин, причому не
обов'язково в стані сп'яніння.
Передбачається лікування таких осіб як засіб їх ресоціалізації і запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Направлення на примусове лікування може застосуватися лише у і випадку визнання особою винною у вчиненні злочину саме на грунті алкоголізму чи наркоманії і поставлення обвинувального вироку з призначенням покарання. Саме направлення засудженого на примусове лікування не є покаранням, воно призначається судом поряд з останнім і не повинно впливати на його суворість.
Примусове лікування не пов'язане з віком, воно може бути застосоване й до неповнолітніх та осіб похилого віку.12
Не виключається застосування примусового лікування до непрацездатних осіб.
Примусове лікування застосовується лише за наявності відвідного висновку лікувального закладу (ч. 2 ст. 324 КПКУ). У мотивованому висновку компетентної медичної комісії (до її складу входять лікар-психіатр бо лікар-нарколог (голова), невропатолог і терапевт) повинно бути зазначено, чи є особа хронічним алкоголіком або наркоманом, чи потребує вона примусового лікування.
Висновок судово-психіатричної експертизи про можливість застосування примусового лікування може розглядатись як підстава для направлення на таке лікування, коли воно відповідає вимогам, що пред‘являються до медичного висновку про необхідність застосування до особи лікування.13
Медичний висновок підлягає оцінці. Незгода суду з висновком комісії має бути мотивована у вироку.
Тип медичної установи, де здійснюється примусове лікування, залежить від виду призначеного покарання. При засудженні особи до позбавлення волі таке лікування здійснюється у виправно-трудових установах, а при засудженні до інших мір покарання - в спеціальних медичних закладах, якими можуть бути наркологічне відділення лікарні або стаціонарний медичний нелад підприємства.
Примусове лікування осіб, які засуджені за вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії злочини, треба відрізняти від примусового кування в лікувально-трудових профілакторіях хронічних алкоголіків та осіб хворих на наркоманію, які злочинів не вчиняли. Недопустиме направлення на примусове лікування до лікувально-трудового
профілакторію осіб, які вчинили діяння, що містить ознаки злочину.14
Суд не вправі у вироку встановлювати строк примусового лікування від алкоголізму. Тривалість лікування залежить від його результатів.
Припинення лікування вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії (ч. 2 ст.411 КПКУ).
Алкоголізм і наркоманія важка соціальна проблема. Щоб її в деякій частині вирішити, потрібні рішучі запобіжні і виховні заходи, які, на жаль, в Україні в даний час не проводяться. Тому ця проблема буде довгий час не вирішена в нашій державі.
Завантажити реферат