Наднирники - залози внутрішньої секреції

Наднирники - залози внутрішньої секреції

Наднирники (glandula suprarenalis, однина) - парні залози внутрішньої секреції, розташовані над верхніми полюсами нирок. У людини вони знаходяться на рівні XI грудного - I поясничного хребців, зачервенно. Правий наднирник має трикутну форму, лівий - полумісячну; увігнуті підстави наднирників примикають до опуклих полюсів нирок. Разом із нирками наднирники укладені в жирову капсулу (сapsula adiposa) і покриті нирковою фасцією (fascia renalis). Довжина наднирника дорослої людини варіює від 30 до 70 мм, ширина - від 20 до 35 мм, товщина - від 3 до 10 мм, маса обох наднирників складає 10 -14 м. Зовні наднирник покритий поєднувальною капсулою, від якої в паренхиму відходять перегородки, що укладають у собі судини і нерви та ділячі паренхиму наднирників на групи клітин і клітинні тяжи. У наднирниках розрізняють зовнішнє коркову речовину, що складає приблизно 2/3 усієї маси наднирника, і внутрішня мозкова речовина. У немовлят маса наднирника в середньому 3,5 гр. З віком вона збільшується, поступово розмежовуються коркова і мозкова речовина, окремі зони коркової речовини.

Кровопостачання наднирників здійснюють три групи надниркових артерій: верхня, середня, нижня, проникаючі в паренхиму у виді численних капілярів, що широко анастамозируюють між собою й утворять у мозковій речовині синусоїди - розширення. Відтік крові від наднирників відбувається через центральну і численні поверхневі вени, що впадають у венозну мережу навколишніх органів і тканин. Паралельно кровоносним розташовані лімфатичні капіляри, що відводять лімфу. Інервируюються наднирники симпатичними (переважно) і парасимпатичними волокнами чревного, блукаючого і діафрагмального нервів.

Коркова речовина наднирника ділиться на клубочкову, пучкову і сітчасту зони. Клубочковая зона, що прилягає тонким прошарком до поєднувальної капсули, складається з клітин неправильної форми. У пучкової, середньої, найбільше широкій зоні групуються залозисті клітини, розташовані радіальними колонками, а в сітчастої, внутрішньої, зоні групи клітин мають вид неправильної сітки. Коркова речовина наднирника богато ліпидами, що офарблюють його в жовтий цвіт. Гормони коркової речовини кортикостероїди (глюко- і мінералокортикоїди)

синтезуються у мітохондриях секреторних клітин з холестерину. Різноманітний вплив кортикостероїдів на всі види обміну речовин, судинний тонус, імунітет і інше чинить коркова речовина наднирників найважливішою ділянкою життєзабезпечення людини в звичайних умовах і в умовах адаптації до різноманітних стресів. У клубочковой зоні коркової речовини синтезується альдостерон - основний мінералокортикоїд, що бере участь у регуляції водно-сольового обміну. У пучковій зоні синтезується переважно кортизол - глюкокортикоїд, що впливає на білковий, жировий і вуглеводний обмін і на обмін нуклеїнових кислот, і кортикостерон, що володіє властивостями глюко- і минералокортикоида. У сітчастій зоні утворяться статеві гормони, головним чином андрогени. Синтез кортикостероїдів, насамперед глюкокортикостероидов, регулюються адренокортикотропным гормоном. У глибині наднирника знаходиться мозкова речовина. Залозисті клітини мозкової речовини одержали назву хромафиіних, або феохромних, тому що вибіркового офарблюються солями кульгава в жовто-бурий колір. Крім залозистих клітин у мозковій речовині наднирника багато нервових волокон і нервових клітин. Скупчення хромафинних нервових клітин, так називаних парагангліїв, виявляють також по ходу легеневого стовбура і висхідної частини аорти, у середостенії знаходиться поясничний аортальний параганглій й інші. Хромафині клітини секретируюють три гормони (адреналін, норадреналін і дофамін), об'єднаних під загальною назвою катехоламіни. Біосинтетичними попередниками цих гормонів є амінокислота тирозін. Адреналін синтезується тільки в наднирниках; норадреналін і дофамин утворюються також у парагангліях і численних нейронах симпатичної нервової системи. Всі тканини, що продуцюють катехоламіни, складають адреналінову систему. Активність хромафинних клітин стимулюють різноманітні впливи навколишнього і внутрішнього середовища: емоції, артеріальна гіпотензія, гіпогликемія, фізичне навантаження, охолодження й ін.

Методами, найбільше інформативними для визначення функціонального стана наднирників, є визначення концентрації надниркових гормонів і їхніх метаболітів у крові і сечі, а також ряд функціональних проб. Глюкокортикоїдну функцію наднирників оцінюють по утриманню 17-оксикортикостероїдів (17-ОКС) у крові, обумовлених по кольоровій реакції з фенілгідразином за допомогою методу Портера-Силбера (норма 140-550 нмоль/л або 5-20 мкг/100мл), а також у добовій кількості сечі (добове виведення 17-ОКС складає 4-20 мкмоль/доба, або 1,4-7,2 мг/доба). Адрогенную і частково глюкокортикоидную функції наднирників визначають по добовому виведенню 17-кетостероїдів із сечею (норма в женщин-20-60 мкмоль/доба, або 6,4-18 мг/доба ; у чоловіків -23-80 мкмоль/доба, або 6,6-23,4 мг/доба). Кількість їх оцінюють по кольоровій реакції з метадинитробензолом.

Усе більшого значення набувають радіоімунол, метод визначення кортизола в крові. Дослідження проводять ранком натще, коли концентрація кортизола у крові максимальна, і у 23 ч., коли вона знижується у 2 раз. Порушення цього ритму викиду кортизола в кровоток свідчить про патологію наднирників. Цей же метод використовується для визначення концентрації альдостерона й активності ренина (основного регулятора синтезу альдостерона) у плазмі крові. У якості функціональної проби найбільше поширена проба з дексаметазоном, що дозволяє диференціювати пухлину, що виходить із коркового речовини. При підозрі на функціональну недостатність наднирників проводять стимулюючі проби. У випадку значної наднирниківой недостатності стимулюючі проби можуть погіршити самопочуття хворих. Для оцінки стана мінералокортикоїдній функції наднирників визначають концентрацію в крові калію і натрію. При важкій недостатності наднирників вмісту натрію в крові знижується, а калію - зростає ; гіперальдостеронізм, навпаки, характеризується гіпокаліємією. Про функціональний стан мозкової речовини наднирників судять по концентрації катехоламінів у крові або в сечі.

Для діагностики захворювань наднирників, що протікають з їхньою гіперплазією, використовують рентгенівські методи: пневморетроперитонеум, томографію, ангіографію, аортографію з катетеризацією наднирковиз він і визначенням концентрації гормонів у пробах крові. Найбільше сучасними методами дослідження наднирників є ультразвукова діагностика, ізотропне сканування і комп'ютерна томографія. З їхньою допомогою визначають розмір і форму наднирників, а також установлюють наявність у них пухлин.