Сімейні лікарі значно економлять кошти лікарень. Лікарні в Великобританії поділені на типи – невеликі (50 ліжок), мало оснащені, типу лазаретів, та сучасні, з високою вартістю лікування. Перші біля половини ліжок надають сімейним лікарям, що особливо важливо для клієнтів похилого віку.
США витрачає на охорону здоров'я чи не найбільшу частину валового національного продукту, медицина США є генератором більшості нових методів діагностики.
Система підготовки сімейних лікарів та лікаря загальної практики в США отримує постійну підтримку з боку уряду. Система медичної підготовки – багатоступенева. Після закінчення проходження курсу складаються екзамени відповідній комісії фахівців, і резидент отримує ліцензію зі званням доктора медицини. З метою залучення сімейних лікарів в місця з вираженим надлишком вакансій штати беруть на свій бюджет виплату боргу за стипендію.
Різниця з Великобританією полягає в тому, що сімейний лікар у Великобританії при націоналізованій медицині є помічниками, які вивільняють лікарів клінік від масової патології, що легко виліковується, а у США – це конкуренти, що зменшують прибутки лікарів клінік.
Етика втручання сімейного лікаря вимагає від нього високої внутрішньої культури. При засвоєнні сімейного підходу лікар повинен зосередитись на профілактиці і нормальному розвитку сімї. Тривалість відвідань сім'ї – не менше ніж 0,5 – 1 год., програма зустрічі повинна бути продумана.
Можливості родинного лікаря з надання психологічної допомоги дуже широкі, оскільки для людини її найближче оточення, тобто сім'я, може бути як джерело любові, так і місцем, де вона стикається з позбавленням особистої свободи, необхідністю пояснювати свої вчинки. Лікарю слід розуміти це при вивченні проблем сім'ї.
Повага до внутрішнього світу хворого може бути виражена лікарем словесно та несловесно. Це додержання недоторканості особистого простору пацієнта під час спілкування, оптимальний час контакту поглядів, конгруентність поведінки. Неприпустимі з боку лікаря прояви здивування, відрази чи осуду, не залежно від того, про що розповідає пацієнт. Оптимальною позицією є прийняття людини такою, якою вона є, відокремлюючи її від вчинків.
Стосунки лікаря з родиною відрізняється від тих, що мають місце при епізодичних контактах у спеціалістів. Доведено, що правильна орієнтація сім'ї покращує результати лікування. Крім того сімейний лікар має реальну можливість корегувати на ранніх стадіях окремі сторони життя родини, що попереджає виникнення патології, забезпечує індивідуальну первинну профілактику і здоровий спосіб життя.
У багатьох країнах сімейна медицина має міцну основу. З 1964 року існує всесвітня організація сімейних лікарів – WONCA – Міжнародна організація національних колефіїв, академій та академічних асоціацій лікарів загальної практики (сімейних лікарів), яка об’єднує 41 національну асоціацію, в котрих працюють 150 тис. лікарів з 38 країн світу.
На Кубі програма сімейної медицини охоплює вже зараз 57% населення. В Ірландії 1/3 випускників медичних шкіл приходить до сімейної практики, у Великобританії майже у всіх медичних школах є кафедри сімейної медицини і більше половини випускників медичних шкіл стають сімейними лікарями, в Ісландії - четверта частина всіх лікарів – сімейні лікарі, в Норвегії – половина, в Швеції – третина.
Медичні школи Ізраїлю мають кафедри сімейної медицини з чотирьохрічною післядипломною підготовкою.
Добре розвинена сімейна медицина і в Австралії, де сімейні лікарі складають 43% всіх лікарів.
У багатьох інших країнах сімейна практика також розвинена в тій чи іншій мірі, але підкреслюється загальна тенденція до поширення її.
Таким чином, спостерігається розширення функціональних обов'язків дільничних лікарів, змінюється їх статус і роль, перш за все в аспекті соціально-психологічному. Знання психології та4кими лікарями є надзвичайно актуальним, особливо, якщо врахувати, що більшість хворих людей стали ними через психологічні чинники, тобто мають психосоматичну природу.
Згідно з дослідженнями ВООЗ, психічні порушення призводять до 4 з 10 випадків інвалідності в країнах ринкової економіки. В Україні в сумарній втраті працездатності при всіх захворюваннях доля психоневрологічних захворювань складає 10,5%. Пацієнти з психічним розладом часто (до 75% випадків) звертаються за допомогою до лікарів первинної ланки. Але згідно з міжнародними даними, ці лікарі лише в 10 – 30% випадків встановлюють діагноз депресії, яка є найпоширенішим психічним порушенням.
Отже, саме життя обумовлює необхідність інтегрування психіатрії в практику сімейного лікаря, як лікаря первинної ланки охорони здоров'я.
Численні дослідження показали, що між соматичними та психічними захворюваннями є чіткий і не випадковий взаємозв’язок. Будь-яке захворювання, навіть якщо воно не супроводжується виразними змінами мозкової діяльності, обов’язково змінює психіку хворого. Мова йде про вплив страх, хвилювання, турботи хворого за наслідки і кінцевий результат захворювання.
Ряд соматичних захворювань мають психопатологічні прояви. Деякі медикаментозні засоби, особливо при тривалому застосуванні, можуть мати побічні ефекти на психіку від легкої астенії до психотичних станів.
Останнім часом психоматична медицина і комплексний підхід до пацієнта знову стали предметом широкого обговорення, що, можливо, пов’язане з введенням у Німеччині нової лікарської спеціалізації «психотерапевтична медицина» і диплому з психоматичної медицини в Австрії.
Психоматика має специфічне значення для всіх можливих практичних застосувань, зокрема, для основ медичного обслуговування, до якого пацієнти звертаються за першою допомогою і яке часто буває вирішальним для їх майбутнього.
Поділ захворювань на психічні та соматопсихічні вельми умовний, адже при будь-якому з цих варіантів хворобливих станів страждає весь організм людини та її оточення.
Психоматична медицина являє собою підхід до вирішення медичних проблем, основою якого є врахування комплексності соматопсихосоціальної взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань
Необхідно звернути увагу на такий психоматичний аспект, недостатньо висвітлений у вітчизняній літературі, як взаємодія в системах хворий – лікар, хворий – його сім’я, лікар – сім’я хворого.
Пацієнт, незалежно від віку, легко чи тяжко хворий, який орган у нього ушкоджений, повинен бути впевнений, що зустріне лікаря, який відповідно до потреб приділить увагу його проблемам - біологічним, духовним, соціальним. Цю проблему може вирішити, наприклад, лікар сімейний.
Пацієнт, які хворіють на тяжкі, духовно зумовлені органічні хвороби, звертаються за психосоматичним обслуговуванням в середньому лише після 7-річного лікування усіма можливими лікарями. У таких випадках, як правило, виникає залежність від таблеток. Це, звичайно, було б неможливо, якби сімейні або спеціалізовані лікарі не гаяли час, спостерігаючи за пацієнтом.
Не кожна довготривала хвороба або втрата працездатності, чи вона психіатричного, чи фізичного характеру, має своїм наслідком «хронічну хворобливу поведінку».
Завантажити реферат