Таким чином, трудовий договір - це добровільна угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У визначенні трудового договору перш за все підкреслюється добровільність цієї угоди.
Важливим елементом поняття трудового договору є сукупність обов'язків сторін трудового договору.
З одного боку, працівник, укладаючи трудовий договір, бере на себе зобов'язання: а) виконання роботи, визначеної цією угодою, б) підлягання внутрішньому трудовому розпорядку, що встановлений на підприємстві, установі, організації. Цей обов'язок працівника багатосторонній і конкретизується в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, які включають правові методи забезпечення трудової дисципліни, основні зобов'язання працівників і власника або уповноваженого ним органу, режим робочого часу і його використання, заохочення, відповідальність за порушення трудової дисципліни.
З другого боку, власник або уповноважений ним орган, укладаючи з працівником трудовий договір, бере на себе зобов'язання: а) виплачувати заробітну плату, б) забезпечувати умови праці, необхідні для її виконання, вказані в законодавстві про працю, колективному договорі і угоді сторін.
Новела в ч. 2 ст. 21 КЗпП України полягає в тому, що працівник може реалізувати свої здібності до результативної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачене законом, колективним договором або угодою сторін.
Перш за все, тут акцентується увага не просто на реалізації працівником своїх здібностей, а й на необхідності спрямовувати їх на результативну і творчу працю. Шляхом реалізації таких здібностей працівника закон найчастіше вказує укладення трудового договору.[1]
Трудовий договір є основною юридичною формою реалізації громадянами конституційного права на працю. За його допомогою формується колектив підприємства, де складається взаємодопомога робітників і службовців у трудовому процесі. Ним же визначається професія (спеціальність), форма організації праці і зміст трудових відносин.
Робітники і службовці після укладення трудового договору включаються в трудовий колектив і набувають право на участь в управлінні і визначенні умов праці.
Трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин набув загального поширення. У відповідності до ст. 2 КЗпП він повинен укладатися при прийомі на роботу на підприємстві, в установі, організації або фізичною особою. Трудовий договір є підставою трудових правовідносин, в яких перебувають державні службовці. Зміст Закону України "Про державну службу"[2] дозволяє твердити, що законодавство про працю поширюється навіть на вищих посадових осіб держави, починаючи з Президента України і Голови Верховної Ради України.
Трудовий договір є підставою виникнення трудових відносин з громадянами, направленими на альтернативну (невійськову) службу (ст. 17 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу").[3]
Робота власника і членів його сім'ї на заснованому ним (ними) приватному (сімейному) підприємстві, в селянському (фермерському) господарстві потребує укладення трудового договору.
Трудовий договір не є підставою виникнення трудових відносин осіб, засуджених до позбавлення волі. Праця цих осіб регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими актами виправно-трудового законодавства. В той же час у певній частині праця осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, регулюється законодавством про працю. Так, трудове законодавство поширюється на засуджених до позбавлення волі в частині охорони праці і техніки безпеки, звільнення від роботи в святкові дні, а також в частині тривалості робочого дня осіб, що відбувають покарання у виправно-трудових колоніях, і надання їм щотижневих днів відпочинку (ст. 50 Виправно-трудового кодексу України).
Трудовий договір як документ під такою назвою, підписаний його сторонами укладається в даний час далеко не завжди, точніше, такі договори в письмовому вигляді укладаються вкрай рідко. Законодавство про працю досить нечітко визначає форму трудового договору, тому трудовий договір може бути оформлений і документом під таким заголовком ("трудовий договір"), і виданням власником або уповноваженим ним органом наказу про прийом на роботу у відповідності з заявою працівника.[4] Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівник був фактично допущений до роботи, хоча ніякі документи про прийом на роботу не оформлялись (ст. 24 КЗпП).
В той же час, в окремих випадках робота може виконуватися не на основі трудового договору, а за іншою юридичною підставою. Зокрема, при виконанні роботи на підставі цивільно-правового договору. Відрізнити трудовий договір від договору цивільно-правового характеру за соціально-економічним змістом важко, хоча основний критерій поділу видається зрозумілим: цивільно-правовий договір укладається з приводу результатів праці, а трудовий договір регулює сам процес праці. В реальності межі між цивільно-правовим і трудовим договорами нівелюється. Схема розмежування цих договорів за критерієм їх предмета (об'єкта) виглядає так: якщо фізична особа взяла на себе зобов'язання виконати роботу, створити науковий, літературний твір і передати замовнику результати праці - це цивільно-правовий (авторський) договір. Якщо ж громадянин підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, виконує роботу під керівництвом другої сторони, яка взяла на себе зобов'язання організувати працю, отримала право давати вказівки про послідовність проведення робіт - це трудовий договір.
2. Поняття контракту як форми трудового договору.
Оформлення трудових відносин за посередництвом трудового контракту широко застосовується в країнах з ринковою економікою. Найм за контрактом, як відносно нова правова модель підбору, розподілу і використання кадрів на підприємствах всіх форм власності, закріплений і в законодавстві України. Так, термін контракт як підстава виникнення трудових відносин, як інститут трудового законодавства був легалізований в нинішній редакції в зв'язку з прийняттям Закону України від 20 травня 1991 року "Про внесення змін і доповнень у Кодекс законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки".[5]
Контрактна форма найму покликана забезпечити поєднання інтересів працівника, власника майна підприємства і трудового колективу, тобто є важливим елементом соціального партнерства.
В умовах дії жорстоких законів ринку успіх і благополуччя підприємства різних форм власності вирішальною мірою залежать від компетенції, кваліфікації і підприємливості кадрового персоналу. Введення контрактної системи найму дозволяє роботодавцю легко позбавлятися від безперспективних, несумлінних працівників і сформувати мобільні творчі колективи.
Контракт набув особливої популярності у роботодавців усіх форм власності, оскільки надає їм можливість вільного маневрування трудовими ресурсами. Його активне впровадження в практику регулювання трудових відносин почалось з 1990-1991 рр., тобто співпало з формуванням України як незалежної держави в період, коли в Україні намітились контури "капіталізації" виробництва.
Завантажити реферат