Зміст
Вступ
Поняття поліс
Поняття громадянин
Форма власності
Землеробська праця
Військова служба
Політичне життя
Державні органи
Чисельність общини
Общинний колективізм
Зрівняльні початки в суспільному житті
Воля громадян у приватному житті
Традиції
Суспільний поділ праці
Економічна основа
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Наша планета існує вже приблизно 40 млн. років, а людство усого 2 млн. Наше сучасне, здебільшого, демократичне суспільство навіть не уявляє як можна жити без цифр, математики, філософії і політики. Але саме ці і нетільки ці явища виникли в стародавній Греції та Римі. В нашому житті у кожного на вустах такі слова: як демократія, держава, політика. Ці терміни були започатковані стародавніми цивілізаціями. Але небагато з нас знає що саме Афінська держава, як і Римська були демократичними. Хоча їх важко порівняти з сучасними Сполученими Штатами Америки, Німеччиною, Францією. Але в порівняні з іншими тогочасними країнами на чолі яких були тирани. Вперше демократичні ідеї виникли в Мілеті, а потім перемістилися в Афіни і поширилися по всій Греції та Італії. Основною формою держави був поліс – місто-дежава. Саме в них поширилися демократичні ідеї. Оскільки міста не були великими то організувати в них життя було не так складно, як сьогодні. Але щодня їм грозила небезпека нападу. Кожен сусід прагнув завоювати іншого. Саме проту організацію держави я і прагну розповісти. Поняття поліс
У древній Греції і Римі склалося суспільство, не схоже на суспільства інших країн стародавності. Древні греки називали його словом поліс. Cлово поліс часто переводиться як місто-держава. У зв'язку з цим головна особливість античного життя бачиться в тім, що кожне місто було самостійною державою, що жила по своїх власних законах (автономія). Найважливішою його характеристикою виступає наявність акрополя, стін, агори, суспільних будинків і т.п. При цьому звертають особливу увагу на те, що античне місто у своїй основі було не промисловим (ремісничим) або адміністративним центром, а поселенням хліборобів, створеним для оборони від ворогів. І пізніше в більшості полісів сільське господарство переважала над ремеслом, а хлібороби були основою античного суспільства, найбільш поважною його частиною.
Одночасно з таким розумінням полісу сучасні вчені повертаються до представлень про нього самих древніх греків, що вважали, що поліс – це не стіни, а насамперед люди, громада. Римляни називали своє суспільство об'єднанням громадян (cіvіtas від латинського слова cіvіs – громадянин) або просто римським народом (populus Romanus). Тому слово поліс можна переводити як цивільна громада.
Поліс являв собою як би єдність у трьох особах: держава, місто, громада. Недарма в індоєвропейських предків античних народів числу “три” як категорії суспільної структури надавалося сакральне значення. Правда, останнім часом з'явилася тенденція розглядати античну цивільну громаду як додержавне утворення. Такий підхід плідний тим, що дозволяє обґрунтувати унікальні особливості античного громадського життя і культури розтягнутістю періоду становлення зрілої державності.
Поняття громадянин
Найважливіші, визначальні всі сторони громадського життя античної державності складав її общинний характер. Порівняно невеликі розміри первісних античних міст, що виникли для охорони від сусідів власних земельних угідь, визначали цінність для суспільства кожного його члена. Тому існувала ціла система взаємних прав і обов'язків між суспільством і особистістю. Найважливішими з цих взаємозалежних прав-обов'язків були:
а) право на земельну власність;
б) участь у захисті рідних кордонів;
в) участь у політичному житті, тобто в керуванні суспільством.
Людина, що володіла цими правами, вважався громадянином. Як і поліс, античний громадянин був єдиний у трьох особах: власник, воїн і власник політичних прав. Права громадянина були і його обов'язками, зневага ними могла спричинити за собою позбавлення громадянства або інше покарання, зв'язане з позбавленням в правах. Цивільний статус – одне з найвищих досягнень античної цивілізації, повторене лише західноєвропейським суспільством нового часу. В інших суспільствах стародавності і середньовіччя ступінь прилучення населення до власності, військовій справі і керування була обумовлена жорстко фіксованим становим статусом або прилученням до державного апарата. Тому там єдність суспільства відступалася перед станово-класовим розподілом. В античному громада саме суспільство виступало в ролі апарата керування, становий розподіл був лише намічений, а рівність членів цивільної громади, навпаки, підкреслювалася правом і суспільною психологією. Невеликі розміри полісів дозволяли зробити дотримання прав і обов'язків усередині колективу досить ефективним. Станово-класовий розподіл було як би виведене за межі цивільного суспільства.
Форма власності
У період виникнення античного суспільства кожен громадянин мав у своєму розпорядженні земельну ділянку, на який держава забезпечувала йому право власності. Він міг продати, подарувати, заповідати свою землю, але тільки в межах своєї громади, тільки своїм співгромадянам. Громада у цілому як би здійснювала верховний контроль за власністю своїх співгромадян. Тому антична форма приватної власності мала свого роду двоєдиний характер: власником засобів виробництва виступав окремий громадянин і в той же час громада у цілому. Останній здійснював своє право власності найчастіше у формі верховного контролю за її розподілом, користуванням і охороною.
Але іноді держава саме тримала у своїх руках частину власності, не розподіленої серед громадян, і одержувала з неї доход, який йшов на нестатки всієї громади. Такою державною власністю в Римі був ager publіcus (суспільне поле), до складу якого входила земля в завойованих римлянами країнах (провінціях). В Афінах державною власністю були срібні рудники Лавріона. Державна власність могла здаватися в оренду, але тільки громадянам.
У випадку наявності державного фонду землі він служив резервом для наділення ділянками новоутворених родин. На цій основі громадяни могли бажати від держави землі, і держава звичайно адекватно реагувала, оскільки саме вона являла собою об'єднання тих же громадян. Цими вимогами, що періодично відновлювалися, було стимульоване завоювання римлянами Італії. Грецькі поліси, що мали мало родючої землі, шукали її для своїх громадян по усьому Середземномор'ю, засновуючи колонії. Велика грецька колонізація VІІІ-VІ ст. до н.е., що розсунула границі еллінської полісной цивілізації, була стимульована саме цією потребою – землі. Лише спартанці знайшли її неподалік від Лаконіки, завоювавши сусідню Мессенію. У древній Спарті до складу державного фонду була включена вся земля. Спартанці одержували рівні частки-клери, що вони не могли відчужувати. Держава ж забезпечувала спартанцям і робочу силу на їх клерах у виді рабів-ілотів. Тому спартанці, єдині з всіх еллінів, були звільнені від трудового процесу, присвячуючи своє дозвілля суспільним і військовим заняттям.
Завантажити реферат