Економічна основа
В економічній сфері античне суспільство було орієнтоване на самодостатність, підтримку стійкості особистого і суспільного добробуту. Такий ідеал сформувався на основі споконвічно зв'язаної з общинним побутом натуральності господарства. У класичному полісі товарне господарство було вторинним, побічним наслідком зовнішніх обставин: близькості моря і торговельних шляхів, убогості ґрунтів нездатних прокормити населення полісу, політичної або військової верхівки, що робило поліс центром притягання інших міст і народів, і т.д. Імовірно, тому як типовий осередок античного цивільного суспільства виступала патріархальна родина як більш-менш велика будинкова громада, що преставляла перед співтовариством її доросле чоловіче населення, а в экономічній сфері – домовласнака. Наслідком такої соціально-економічної структури було те, що усяке виробництво, у якому б значному обсязі воно не виступало, було доповненням і продовженням організації праці в сімейній громаді. Тому, незважаючи на значне число рабів, у деяких полісах істотно перевершували чисельність вільних громадян. Економічною основою античного суспільства була праця вільних.
Самозабезпечення (автаркія) розглядалася як вище економічної цінності. Метою виробництва було створення комфорту на рівні існуючих потреб. Продуктивна праця була важливою складовою частиною суспільного буття. Крім участі в політичному житті, існувала ще велика сфера культурно-релігійної практики, що була природна і обов'язкова для всіх античних громадян. На релігійні і календарні свята в різних громадах приходилося від третини до половини днів року. Ці дні були присвячені богам і наповнені ритуалами й обрядами в їхню честь. Вони були виключені з виробничого циклу. У Південноіталийскому Сибарісі, наприклад, число святкових днів навіть перевищувало число робочих. Можливо, тому ім'я жителів цього міста – сибаріти – стало згодом загальним для позначення ледарів і аматорів комфорту.
Навіть рабів було не прийнято змушувати працювати у святкові дні, і, щоб обійти цю релігійну установку знаменитий Катон Старший рекомендував буквально додержуватися розпоряджень релігії: Якщо не можна орати в полі, то немає заборони копати город, якщо не можна косити луг, то не заборонено обкотувати опушки і т.п.
Виробництво в розширених масштабах, орієнтація на технічну творчість були далекі грекам і римлянам. Видатні відкриття і винаходи античних вчених і інженерів майже не знаходили застосування, у суспільства не було на них попиту. Великий Архімед соромився своїх винаходів, ставлячи їх багато нижче своїх теоретичних винаходів. Економічний прогрес і античне цивільне суспільство були лише в обмеженому ступені сумісні один з одним. Розвиток економіки і розширення зв'язків із зовнішнім світом підривали основи держави-громади і приводили її до кризи.
Висновок
Кожна держава характеризується своїм населення. Таким чином, общинний пристрій античних держав визначало всю систему цінностей, що складала основу моралі античного громадянина. Її складовими частинами були:
Автономія – життя по власних законах, що виявлявся не тільки в прагненні полісів до незалежності, але й у прагненні окремих громадян жити своїм розумом.
Автаркія – самозабезпеченість, що виражалася в прагненні кожної цивільної громади мати повний комплекс життєво необхідних професій і стимулювало окремого громадянина до орієнтації на натуральне виробництво для власного споживання у своєму господарстві.
Патріотизм – любов до своєї батьківщини, у ролі якої виступали не Греція або Італія, а рідна громада, оскільки саме вона була гарантом благополуччя громадян.
Воля – що виражалася в незалежності громадянина в його приватному житті і розкутості, в судженнях громадянина з приводу суспільного благу, оскільки воно було похідним від зусиль кожного. Це давало відчуття цінності своєї особистості.
Рівність – орієнтація на помірність у побуті, що формувало звичку співвідносити свої інтереси з чужими, а чужі зі своїми, вважатися з думкою й інтересами колективу.
Колективізм – відчуття злитості з колективом своїх співгромадян, свого роду братерства, оскільки участь у суспільному житті вважалося обов'язковим.
Традиціоналізм – шанування традицій і їхніх охоронців – предків і богів, що було умовою стійкості цивільної громади.
Повага до особистості -, що виражалася у відчутті тилу або впевненості в собі й у своїх силах, що давало античному громадянинові гарантоване громадою існування на рівні прожиткового мінімуму.
Працьовитість – орієнтація на суспільно корисну працю, у якості якого виступала будь-яка діяльність, прямо або побічно приносивши користь колективові.
Система цінностей задавала визначені рамки творчої енергії античних людей. В області гуманітарного знання і мистецтв, що обслуговували духовні і суспільні потреби (архітектура, живопис, скульптура, спорт, філософія, філологія, поезія і т.п.), греки і римляни досягли великих успіхів. Орієнтація їхньої культури на людину і суспільство як вищі цінності підкоряла її творців і їхні здобутки мети створення умов для комфортного буття. Абсолютну істину вони цілком раціонально передоручили богам, чітко визначивши собі границі дії. Лише в теорії і той тільки окремі філософи виходили за ці межі.
Тому можна зрбити висновок, що стародавні держави досягли значного розвитку в багатьох сферах життя людини. Багато з них були вірними а багато ні. Але судить про це історія.
Список використаної літератури:
1. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн стародавнього світу “Світ” 2001
2. Андреєв Ю.В. Давньогрецький поліс. Л.: Изд. БРЕШУ, 1976.
3. Антична Греція: Проблеми розвитку полісу. Т.1-2. М.: Наука:, 1983.
4. Гаспаров М.Л. Цікава Греція: розповіді про давньогрецьку культуру. М., 1995.
5. Гіро П. Приватне і громадське життя греків. Спб.: "Алетейя", 1995.
6. Тронский И.М. Історія античної літератури. М.: "Вища школа", 1983.
7. Утченко С.Л. Політичні навчання Давнього Риму. М.: Наука, 1977.
Завантажити реферат