Держава була зобов'язана утримувати своїх громадян, щоб вони надмірно не зубожіли. Тому що навіть залишивши свої заняття каменотеса Сократ почував себе в рідному афінському полісі досить комфортно, ніде не працюючи і проводячи час у бесідах на ринку. У Римі згодом навіть сформувався цілий суспільний шар з таких, що паразитували за державний рахунок, громадяни – пролетарії. Задоволення їхніх інтересів було важливим способом залучення на свою сторону їхніх голосів під час виборів. Тому грецькі і римські політики піклувалися про ввіз зерна, що розподілялося тільки між громадянами: безкоштовно або продавалося за символічними цінами. В Афінах Перікл зумів на 15 років забезпечити собі посаду першого стратега після того, як гарантував роздачу хліба, подарованого в 444 р. до н.е. єгипетським правителем Псамметихом афінським громадянам. У Римі введення хлібних роздач зробило самим популярним політиком плебейської трибуни Гаю Гракхи, що відтіснив на час на політичній арені консулів і сенат. У 68 р. до н.е. Гней Помпей Магн зумів у короткий термін розгромити піратів Середземномор'я, що паралізували підвіз хліба в Рим, і надовго став першим і улюбленим політиком у Римі.
Існували й інші форми турботи держави-громади про своїх громадян. Організовувалися вигідні будівельні роботи, що давали заробіток городянам і забезпечували місту (тобто тим же його громадянам) можливість користуватися плодами своєї праці. Здобувалися, у тому числі і за допомогою воєн, рудники коштовних металів або будівельного каменю, доходи від яких йшли на нестатки громадян або прямо поділялися між ними. Такими були срібні рудники Лавріона і золоті рудники Пангея для Афін, срібні рудники Іберії для Рима.
Особливу турботу держава виявляла про своїх громадян-селян. Недостача землі – одна з основних проблем античності. Антична держава була зайнята постійними пошуками землі. У Греції основним способом вирішення аграрного питання стало створення колоній на вільній території, чим займався весь полісний колектив у цілому. Іноді, як наприклад під час Мессенских воєн Спарти, античні держави прагнули вирішити проблему земельного голоду за рахунок відібрання землі в сусідів. Однієї з основних причин римських завоювань в Італії була необхідність забезпечити землею зростаючу масу громадян з числа плебеїв. У союзників італийских громад римляни відбирали від третини до двох третин землі. Ці землі складали резервний суспільний фонд – суспільне поле (ager publіcus), з якого створювалося наділи римським громадянам.
Будучи гарантом благополуччя своїх громадян, антична держава займалася організацією їхнього дозвілля. Кожен грецький поліс мав загальногромадянські свята, участь у яких підтримувало відчуття об'єднання рядового громадянина із суспільством. З присвячених Діонісу свят розвинувся грецький театр. При Періклі в Афінах була створена спеціальна скарбниця, з якої бідні громадяни одержували гроші на покупку театральних квитків – скарбниця теорикона. Римлянам більше подобалися гладіаторські бої у цирках і амфітеатрах. Римські імператори влаштовували для співгромадян грандіозні видовища, на організацію яких витрачалися колосальні засоби. Тому гасло римського люмпен-пролетаріату "хліба і видовищ" був закономірний і виправданий.
Зрівняльні початки в суспільному житті
Орієнтація громади на рівність привела до появи в античному суспільстві інститутів, що згладжували майнове розшарування. Багаті співгромадяни обкладалися спеціальними почесними повинностями на користь суспільства. У Греції вони називалися літургіями. За свій рахунок заможні громадяни влаштовували суспільні свята й ігри, готували театральні трупи і постановки, споряджали військові кораблі і т.п. У такий спосіб вони розтрачували частину накопиченого майна і грошей, а користувалися цим усі громадяни, у тому числі і незаможні. У період розквіту полісного життя такі витрати давали багатим авторитет і престиж, що використовувався потім у політичному житті.
В епоху кризи полисної системи, з падінням престижу полісного життя багаті громадяни стали ухилятися від виконання літургій і заняття суспільних посад, ховати своє майно, переводити нерухомість у гроші і скарби. З'являється особлива категорія людей (сикофанти), що зробили засобом існування і навіть збагачення виявлення таких таємних багатіїв і донос на них народу.
У Римі обов'язковою сходинкою на шляху до вищої магістратури консула були посади едила і претора. Едил займався постачанням міста продовольством, міським благоустроєм, організацією свят, видовищ, гладіаторських боїв. Від його ретельності залежала прихильність народу під час наступних виборів, а отже, подальша кар'єра. Міські засоби були звичайно обмежені. Тому римські магістрати, шукаючи схвалення народу, розтрачували на видовища і благоустрій особистий стан. Борги Гай Юлія Цезаря після його претури були настільки великі, що кредитори не хотіли відпускати його з Риму в Іспанію, яку він одержав у керування як нагороду за безкорисливість.
Ставши пануючою суспільною нормою, установка на економічну рівність породжувала суспільну психологію, орієнтовану на помірність, середній рівень. "Нічого надміру" – належала афінському мудрецеві Солону одна з констант античного світу була освячена авторитетом бога Аполона, що символізував у греків упорядковане знання й організацію громадського життя. Написане над входом в один із самих шанованих храмів Аполлона в Дельфах це висловлення несло в собі навчальне навантаження, розраховане на численних прочан. Антична суспільна думка засуджувала тих, хто збирав багатство, як і тих, хто вів дозвільний спосіб життя. Громада тримала під контролем добробут своїх громадян. Для цієї мети періодично проводився ценз.
Афіняни винайшли особливий спосіб нейтралізації найбільш здатних – остракізм.
Доля більшості видатних греків і римлян епохи розквіту цивільного ладу вражає невдячністю суспільства до особистості. Командувавший греками при Марафоні Мильтіад вмер у в'язниці. Фемистокл, що переміг Ксеркса при Саламіні, був змушений втікати від переслідування співвітчизників і вмер у вигнанні. Спартанський цар Павсаній, переможець при Платеях, що остаточно вигнав персів із Греції, був звинувачений в прагненні до тиранії. Перікл, після тридцятирічного лідерства в Афінах і п'ятнадцятирічному перебуванні на посаді першого стратега, не був переобраний після першої ж невдачі у війні. Блискучий учень Сократа і племінник Перикла – Алківіад, що повернув могутність Афін після сицилийського розгрому і майже виграв для афінян війну зі спартанцями, був вигнаний після незначної невдачі його помічника. Великий Сціпіон Старший, перемога якого над Ганнибалом змінила хід не тільки римської, але і світової історії, був змушений у розквіті років виїхати назавжди з Риму через цькування.
Тому в епоху розквіту античного ладу навіть найбагатші з греків жили відносно скромно, особливо в порівнянні із східною знаттю і владиками. Розповідають, що під час битви під Іссе Олександр Македонський, вихованим греком Арістотелем у повазі до полісних чеснот, вбігши в захоплений похідний намет перського царя Дарія, зупинився уражений її розкішшю і викликнув: "Отож, що значить царювати!" Македонські царі, що тільки що підкупили своїм золотом половину Греції, виглядали "жалюгідними провінціалами" у порівнянні з царем Перської держави.
Завантажити реферат