Однак найбільш тверді міри, що перешкоджали майновому розшаруванню колективу, були проведені спартанським реформатором Лікургом. Його закони регламентували і спростили побут спартанців, рівень їхнього споживання, створивши так називану "громаду рівних". Спробувавши спартанської їжі, знаменитий афінський політик Алківіад сказав, що тепер він розуміє причину самовідданості спартанців і чому вони так легко розстаються з життям на полі бою, припускаючи, що від такого суворого і безрадісного життя і смерть покажеться рятуванням. У спартанському суспільстві була заборонена торгівля, у ролі грошей зберігалися що вийшли було з вживання залізні лозини чималої довжини, що не конвертувалися з валютою інших грецьких міст. Економічна нерозвиненість і культурна ізоляція Спарти дозволили їй довше інших грецьких полісів зберегти єдність цивільного колективу і його згуртованість, важливу у військовій справі.
Воля громадян у приватному житті
Чим консервативніше було життя античних цивільних груп, тим у більшому ступені вони прагнули зберегти первісний контроль за своїми співгромадянами і твердою регламентованістю їхнього приватного життя. Найбільш жорстко таке положення дотримувалося у воєнізованому суспільстві Спарти. Соціальний ідеал Платон, що бачив у спартанському ладі, і в проекті своєї ідеальної держави передбачав тверду регламентованість приватного життя. Те ж прагнення контролювати приватне життя й особисті вчинки громадян очевидно в етичних ідеалах римських стоїків кінця республіки, що створювали легендарну традицію про древніх героїв Цінцинаті, Юнії Бруте, Деціях Мусах, Муцій Сцеволе, що жертвували особистим заради суспільного. Воно ж проглядається й у нарочито консервативному цензорстві Катона Старшого, прагнучи втримати повноту контролю, що вислизала, за приватним життям. У розвинутому суспільстві з динамічною економікою і тим більше демократичним режимом громадяни були майже цілком надані самими собі в приватній сфері.
У той же час Арістотель відзначав, що політичні свободи далеко не завжди збігалися з особистими: тирани, наприклад, пануючи над суспільством поліса, не в більшому ступені втручалися в приватне життя громадян, чим демократичні громади, надаючи їм можливість жити як хочеться. Більше того, розвиткові науки, філософії, літератури і мистецтва політична активність громадянина тільки заважала, відбираючи в нього час дозвілля. Одним з вогнищ культурного перевороту в Греції кінця архаїчного періоду був Мілет, що керувався тиранами. Культурний розквіт римських міст приходиться аж ніяк не на епоху республіки, а на період імперії, що усунула громадян з політичного життя.
Наявність дозвілля, забезпеченого гарантованим мінімумом з боку суспільства, і свобод від твердої регламентації поводження індивіда в рамках співтовариства своїх громадян – були необхідними передумовами розвитку творчої активності громадянина. У рамках системи грецьких полісів, а потім системі римських муніципалітетів і колоній громадян античний громадянин мав можливість вільно і безперешкодно переміщатися й активно включатися в культурне життя на новому місці. Така "горизонтальна мобільність" сприяла руйнуванню традицій культурної замкнутості, заснованої на твердій регламентації побуту. Результатом був якісний культурний стрибок античних народів, мистецтво, архітектура, релігія і філософія яких, явно відрізняється від відповідних культурних досягнень інших древніх народів, насамперед динамічністю, реалістичністю, близькістю до людини і здатністю до розвитку й удосконалювання. Тому і наука, заснована на раціональній логіці як системі, виникла саме в античному світі, хоча не всі її напрямки мали передумови для розвитку.
Звільнення від традиційних канонів вело до поширення релігійного індиферентизму. Якщо в інших суспільствах цей процес супроводжувався появою нових форм релігійності, то в античності на зміну релігії як знаряддя пізнання світу приходить філософія. Такої ж раціоналізації піддалися і найбільше соціально значимі ритуали. Іспити священних царів "переросли" в атлетичні змагання. Хоровий спів гімнів богам, покликаних формувати порядок і гармонію в космосі, стало співочими змаганнями. Діоністичний ритуали породив театр.
Раціоналізація практики йшла рука об руку з раціоналізацією мислення. Сумнів і неприйняття на віру стало характерним явищем громадського життя. Велику роль у його поширенні зіграли софісти. Їхнього міркування особливо гостро висвітили діалектичну двознаність звичних понять. Це породжувало тісний зв'язок оптимізму і песимізму у світогляді. Чітко усвідомлюючи недосконалість людської природи, недосяжність абсолютної істини, греки і римляни, почували себе досить вільно і комфортно у світі, обкресленому межами їхнього цивільного колективу. Навіть віддаляючись від нього, вони могли розраховувати на можливість підтримки рідного колективу у випадку невдачі їхньої особистої ініціативи. Імовірно, у цьому ключ життєстверджуючого світовідчування античної людини.
Замість анонімності творчих досягнень, властивих іншим древнім і середньовічним цивілізаціям, античність славила особисту творчу індивідуальність. Люди, що завоювали популярність різними проявами інтелектуальної переваги, вважалися в греків мудрецями.
Відсутність строгої регламентації давало античному громадянинові відносну волю у виборі додатку своїх сил. Це стимулювало пошуки свого місця в житті: конкретні – у полісном світі, і інтелектуальні – пошуки місця в космосі. Широка варіативність світосприймання грека і римлянина істотно розширювала ступінь його внутрішньої волі і готовність до прийняття нового – отже, забезпечувала підвищену пристосовність до різноманітних умов. Антична суспільна думка заохочувала особисті творчі досягнення. У Греції це була художня, філософська, наукова творчість. У Римі – політична, економічна, військова. Рідне місто Анаксагора Клазомени випустло монету з зображенням знаменитого філософа.
Традиції
Ідеологічним обґрунтуванням згуртованості цивільного суспільства було шанування предків і богів. Древні греки і римляни мали "веселу" із сучасної точки зору релігію. Їхні боги поводженням і вчинками були близькі і зрозумілі людині. Відбулося це тому, що відносини з богами в суспільстві піддалися настільки ж граничній раціоналізації, як і відносини людей між собою.
Як і в інших народів стародавності, життя греків і римлян було пронизане магічно-міфологічними представленнями. Проникнення правового раціоналізму у відносини античних громадян і суспільства обумовило і раціоналізм у спілкуванні з богами. Кожна громада мала своїх богів, але при цьому природно було шанування і чужих богів. Дуже рано боги були об'єднані міфологічними генеалогіями, що мали вихід і у світ людей. Релігія поєднувала античних людей, згладжуючи соціальні бар'єри між полісами. Релігійні свята й ігри на честь найбільш шанованих богів, таких як Зевса Олімпійського, Посейдона Істимійского, Аполлона Дельфійского й ін., стали загальгрецькими. Тим самим формувалося представлення про єдність всіх еллінів.
Завантажити реферат