На Деміївці було: 1 церква, 3 єврейські молитовні будинки, 1 однокласна школа , 4 лікарні, 1 фельшер, 5 повитух, 1 трактир, 1 погріб для продажу вина, 6 постоялих дворів, 1 цукровий завод, 1 пивоварний завод, 1 цукерковий завод, 1 чавуноливарна майстерня, 3 цегельні заводи, 1 водяний млин, 2 бондарні майстерні. Відстань від Деміївки до Києва становила 1 версту, до залізничної станції – ¼ версти (станція – Київ ІІ), 6 верст пароходної пристані.
У другій половині XIX ст. і особливо в останнє десятиріччя почалося інтенсивне заселення цього району. Цьому сприяло розширення зв’язків з півднем через Великий Васильківський шлях, який проходив через Деміївку, а також наявність близької залізниці Київ – Курськ – Москва (залізниця побудована у 1863-1869 рр.) і станції та будівництво заводів і фабрик.
Першим був побудований у 1868 році Деміївський цукрорафінадний завод. Якщо в перші роки тут перероблювали 500-700 пудів цукрового піску, то у 1880 році – 967 тис пудів. На заводі діяли 8 паровиків потужністю 1120 кінських сил та 17 горизонтальних парових машин потужністю 385 кінських сил.У 1897 році на ньому працювало 1200 робітників і було вироблено 1550 тис. пудів цукро-рафінаду. Вартість річної продукції становила 8550 тис. крб. – більш як 25 відсотків вартості всієї промислової продукції Києва.
Слід помітити, що в 80-х роках XIX ст. в місті була відкрита перша заводська лікарня при рафінадному заводі на Деміївці. На інших підприємствах лікарів і лікарень зовсім не було. Тут слід відзначити особистий вклад власників підприємства – родин Терещенків та Ханенків, що прославилися своєю благодійною та просвітительською діяльністю.
У 1881 році на території Деміївки почав діяти медо - пивоварний завод, що належав спадкоєцям пруського підданого Шульца. Зараз це акціонерне підприємство “Пивзавод №1”, яке випускає пиво “Шульц” та інші сорти пива.
Салотопне виробництво було представлено єдиним на всю губернію заводом Бориспільського, де виробляли також мило і сальні свічки. Разом вироблено до 3 тис. пудів сала і до 10 тис. пудів мила. В сучасні часи це – Київський маргариновий завод.
У 1896 році був побудований спиртогорілчаний завод. В період Першої світової війни його було переобладнано для випуску снарядів та мін, існував до 1918 року. У 1922 році на його території були радіотехнічні майстерні, які згодом були переведені, а приміщення, будівлі й обладнання були передані промкооперативній артілі, що в 1929 році перетворилася на завод " Київкаучук”, якому через два роки була присвоєна назва “Червоний гумовик” .Сучасна назва заводу - АТ “Київгума”. Наприкінці минулого століття по вулиці Великій Васильківській, 60 було засновано невеличке кустарне підприємство, яке випускало цукерки. У 1907 році після побудови парового котла підприємство стало називатися паровою цукерковою фабриикою товариства "Валентин Єфімов". Виробництво велося кустарним способом, без використання будь-яких машин. Тут працювало близько 60 робітників. Випуск продукції становив до 200 т. цукерок на рік. Влітку випуск продукції зменшувався або зовсім припинявся, внаслідок чого значна частина робітників з фабрики звільнялася. Сьогодні це відома в Україні та за її межами Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса.
Вперше скляне виробництво на місці теперішнього заводу художнього скла було розпочате в середині XIX століття , але точної дати заснування його встановити не вдалось. Найбільш повні дані про організацію і розвиток заводу відносяться до більш пізнього періоду. На початку XX ст. завод складався з одної ванної печі на 10-12 верстатів, збудованної в кінці XIX століття. За обсягом і організацією це було кустарне виробництво. Завод виробляв лише пляшки для пивного і квасового заводів, що містилися поблизу. Випуск продукції складав 500-600 тисяч пляшок на рік. На заводі працювало 83 робітника, на цьому рівні зберігався обсяг виробництва до 1917р. Дванадцятигодинний робочий день, мізерна зарплата, відсутність будь яких умов, що полегшували б працю склодувів, приводили до смертельних захворювань. Рідко хто з робітників доживав до похилого віку або не хворів на туберкульоз.
В 1891 році в Києві було запроваджено перший у Росії трамвай на кінній тязі. Один з двох маршрутів “конки” пролягав від Караваївської (нині Л.Толстого) площі у напрямку Деміївки.
В березні 1910 року розпочалося будівництво окремої від Києва трамвайної лінії на власні кошти голови правління товариства міської залізниці (трамваю) Д.С. Марголіна. За два місяця було укладено 3 версти залізних рейок від залізничного переїзду до виїзду з Деміївки на Васильків, де містився тоді Келаровий сад (в районі нинішнього готелю“Мир”, не зберігся) у кінці лінії, на вулиці Павлівській (не збереглася) споруджено електростанцію з дизель-мотором потужністю 125 кінських сил та депо з двосвітним приміщенням, розрахованим на 4 трамвайні вагони(слід нагадати, що Київ тоді ще не мав міської електричної мережі). 26 червня 1911 року нова електрична трамвайна лінія була урочисто відкрита. Вона складалася з двох ділянок: від залізничного переїзду до поліцейського участка та від останнього до Келерова саду на Павлівській вулиці. Нею постійно курсували 6 вагонів типу так званих “семисотих”, які розпочинали свій рух о 6.30 години ранку і закінчували його о 12 годині ночі. Вартість проїзду на кожній із дільниць становила 3 копійки.
В 1914 році відкрився ще один маршрут від центру Деміївки по вулицях Великій Китаївській та Саперно-Слобідській до станції Київ-ІІ Московсько-Київсько-Воронезької залізниці та густонаселеного залізничного селища (Китаївська та Саперна лінії). Ці дві лінії діяли до 1926 року, коли їх було демонтовано, а третя – Деміївська припинила своє існування в 1980 році. З 1927 року і до окупації Києва німецькими військами в приміщенні депо функціонував Всесоюзний трамвайний музей імені Х роковин Жовтня. В сучасні часи стара будова трамвайного депо знаходиться на території заводу “Харчомаш” по Голосієвському проспекту.
У 1911 році, коли святкувався піввіковий ювілей скасування кріпацтва, на кошти місцевої влади та громадські пожертви було збудовано бронзове погруддя імператора Олександра ІІ на високому гранітному постаменті за металевою огорожею.Здогадно, роботи архітектора І. Малиновського. Пам’ятник збудовано на вулиці Великій Васильківській біля будови повітньої управи, яка знаходилася орієнтовно напроти Свято-Вознесенської церкви. Урочисте відкриття пам'ятника відбулося 18 вересня 1911 року. Та існування монумента було коротким, після встановлення радянської влади пам'ятник було зруйновано.
Приєднення Деміївки до Києва.
17 вересня 1918 року – знаменна дата в історії Деміївки.
“17 сентября 1918 года утвержден, а 24 сентября опубликован закон о присоединении Демиевки и Саперной слободки к городу Киеву.
…Дума постановила признать:
что Демиевка и Саперная слободка по присоединению их к городу Киеву подлежат исключительно ведению Городского Общественного Управления и Волостное Земское Управление утратило свою власть над означенными предместьями”
Завантажити реферат